Слава ЗСУ!

— Вирубаємо тебе й потягнемо за собою силоміць, — мовив Гомс. — А це сповільнить наше пересування й наразить на зайву небезпеку.

— Припиніть вдавати шляхетних! Мені байдуже — жити чи вмерти! — вигукнув він і обернувся до мене з благальним виразом на обличчі. — Катніс, будь ласка. Хіба не видно, що я так далі не можу?

Біда була в тому, що це таки було очевидно. Та чому я не могла просто його відпустити? Дати йому пігулку чи натиснути на гачок? Тому що Піта був мені не байдужий, а ще я не могла дозволити президентові Снігоу перемогти. Невже Піта став заручником у моїх власних Іграх? Це низько з мого боку, але я не можу нічого з собою вдіяти. Якщо це так, то великодушніше просто вбити Піту. Однак, на краще це чи на гірше, мною керувала не великодушність.

— Ми марнуємо час. Ти підеш добровільно чи нам тебе вирубати?

Кілька хвилин Піта сидів, заховавши обличчя в долонях, а тоді підвівся.

— Знімати кайданки? — запитала Ліг 1.

— Ні! — скрикнув Піта, притискаючи руки до грудей.

— Ні, — підтвердила я. — Однак нехай ключ буде в мене.

Джексон передала мені ключ, не промовивши й слова. Я заховала його у кишеню штанів, де він дзенькнув об перлину.

Коли Гомс відчинив маленький люк, що вів у шахту, у нас виникла ще одна проблема. Кастор і Полідевк не могли пропхати в отвір свою апаратуру, тому довелося її залишити, а з собою взяти міні-камери завбільшки з взуттєву коробку. Мессала ніяк не міг придумати, де б заховати апаратуру, тому довелося просто кинути її в комірчині. Мені не хотілося лишати по собі такий явний слід, однак виходу не було.

Навіть по одному, тримаючи наплічники в руках, лізти було все одно важко. Проминувши одне помешкання, ми вилізли в наступному. Тут на дверях, за якими мала би бути ванна кімната, було написано «Службове приміщення». А за дверима — потрібна нам труба.

Побачивши важкий овальний люк, Мессала насупився.

— Ось чому ніхто не хоче центральне помешкання! Тут і вдень, і вночі вештаються робітники і немає другої ванни. Але орендна плата відчутно нижча... — А тоді, помітивши збентеження на обличчі Фінея, він мовив: — Не зважайте.

Люк відчинився без зайвих клопотів. Залізна драбина була широка та зручна, тому ми легко спустилися в підземелля міста. Скупчившись біля підніжжя драбини, ми трохи почекали, поки очі звикнуть до тьмяного світла, а легені — до випарів хімікатів, смороду каналізації і плісняви.

Полідевк, блідий і спітнілий, вхопився за зап’ястя Кастора, так наче без братової підтримки просто впав би.

— Брат, коли став авоксом, працював у підземеллі, — мовив Кастор. Ну звісно. Кого, як не авоксів, змушували працювати у цих темних смердючих тунелях, оздоблених «секретами»? — П’ять років ми збирали гроші, щоб купити йому право піднятися на поверхню. За цей час він жодного разу не бачив сонця.

За інших обставин, не у такий жахливий день, хтось обов’язково знайшов би втішні слова. Але зараз ми стояли мовчки, не в змозі нічого вичавити.

Зрештою до Полідевка обернувся Піта.

— Виходить, ви в нашому загоні найцінніший солдат.

Кастор засміявся, і навіть Полідевк скупо всміхнувся.

Ми вже здолали половину першого тунелю, коли я нарешті втямила, що здивувало мене в цій короткій розмові. Піта поводився, як колись: це ж саме він, коли всі мовчали, завжди міг знайти влучні слова. Іронічні, підбадьорливі, іноді кумедні, однак у жодному разі не образливі. Я озирнулася — він стомлено плентався під пильним оком своїх наглядачів, Гейла та Джексон, потупивши очі та згорбившись. Знову пригнічений. Але ж на мить повернувся колишній Піта!

Піта не помилився. Полідевк вартував десятьох «Голо». З одного боку, в підземеллі була мережа широких тунелів, яка точно повторювала розташування наземних вулиць. Звалася вона «транзит», оскільки головним призначенням цієї мережі була доставка вантажів по місту. Протягом дня майже всі «секрети» тут були деактивовані, тоді як уночі підземелля перетворювалося на мінне поле. Однак були ще й сотні вужчих проходів, сміттєвих шахт, залізничних тунелів, дренажних труб, які формували багаторівневі лабіринти. Полідевку були відомі такі деталі, які будь-якого новачка загнали б у глухий кут. Наприклад, у яких відгалуженнях слід одягати протигаз або де можна натрапити на щурів завбільшки з бобра. Він попередив нас про стічні води, які час від часу витікали з колекторів, попередив про перезмінку авоксів, навмисне вів нас вогкими темними тунелями, щоб уникнути зустрічі з товарними потягами, які пересувалися майже нечутно. А головне, він знав розташування всіх відеокамер. У цьому похмурому місці їх було негусто, найбільше їх зосереджувалося в «транзиті». Однак ми все одно старалися уникати об’єктивів.