Слава ЗСУ!

— У неї щось своє на умі, — мовила Джулія Шамвей.

— У місіс Перкінс?

— Так. Ми мали доволі дивну розмову.

— Вона в жалобі за своїм чоловіком, — зауважив Барбі. — У журбі люди стають дивними. От я привітався з Джеком Евансом (його дружина загинула вчора, коли опускався Купол), а він подивився на мене так, ніби ніколи мене не знав, хоча я, починаючи з весни, регулярно щосереди годую його моїми знаменитими м'ясними рулетами.

— Я знаю Бренду Перкінс ще з того часу, коли вона була Брендою Морс, — сказала Джулія. — Уже майже сорок років. Гадаю, вона могла повідати мені, що її непокоїть… проте не сказала.

Барбі показав на дорогу:

— Здається, ми вже можемо рушати.

Тільки-но Джулія завела двигун, як зацвірінчав її телефон. Вона ледь не впустила додолу сумку — так поспішала його звідти видобути. Приклала слухавку до вуха, а потім передала її Барбі вкупі зі своєю іронічною усмішкою.

— Це ваш бос.

Дзвонив Кокс, і в нього були деякі новини. Багато новин, точніше. Барбі його надовго перебив, оповідаючи, що трапилося з хлопчиком, котрого вже повезли до лікарні «Кеті Рассел», але Кокс чи то дійсно не вбачав зв'язку між випадком Рорі Дінсмора і своїми новинами, чи просто не хотів його помічати. Він увічливо вислухав, а потім продовжив. Закінчивши, він поставив Барбі питання, яке прозвучало б наказом, якби той все ще перебував під командою в цього полковника.

— Сер, я розумію, про що ви просите, але ви не розумієте… гадаю, це можна назвати тутешньою політичною ситуацією. І мою скромну роль у ній. Я мав деякі тут неприємності перед тим, як встановився Купол, і…

— Нам про це все відомо, — сказав Кокс. — Сутичка з сином другого виборного і деким з його друзів. Вас ледь не заарештували, судячи з того, що міститься у вашому досьє.

«Досьє. Він уже має досьє. Господи помилуй».

— Розвідка у вас працює добре, — почав Барбі. — Але я додам дещо до вашої інформації. Перше, шеф поліції, котрий запобіг моєму арешту, загинув на шосе 119 неподалік від місця, звідки я з вами зараз говорю, тому…

Здалеку, зі світу, який був зараз для нього недосяжним, Барбі почув шелестіння паперів. Раптом він відчув, що задушив би полковника Джеймса О. Кокса голими руками тільки за те, що полковник Джеймс О. Кокс може в будь-який час, коли йому заманеться, просто піти до Макдоналдсу, а Барбі цього зробити не може.

— Про це нам теж відомо, — сказав Кокс. — Проблема з серцевим ритмоводієм.

— Друге, — продовжив Барбі. — Новий шеф, котрий ледь не в ясна цілується з єдиним впливовим членом місцевої ради виборних, прийняв до поліції декілька новобранців. Це саме ті парубки, котрі намагалися відбити мені голову на парковці тутешнього нічного клубу.

— Ви мусите бути вище цього, полковнику.

— Чому це ви мене називаєте полковником, коли це ви — полковник.

— Мої вітання, — сказав Кокс. — Вас не лише зачислили знову на військову службу, ви також отримали запаморочливе підвищення.

— Ні! — вигукнув Барбі, і Джулія подивилася на нього з повагою, хоча він навряд чи це помітив. — Ні, я цього не хочу!

— Авжеж, але ви вже його отримали, — спокійно зауважив Кокс. — Я надішлю електронною поштою копію відповідних документів вашій знайомій, редакторці газети, ще до того, як ми перекриємо доступ з вашого нещасного містечка до інтернету.

— Перекриєте? Ви не мусите цього робити.

— Документи підписані власноруч Президентом. Чи ви хочете заявити ваше «ні» йому? Я розумію, він може роздратуватися, коли йому суперечать.