Слава ЗСУ!

— Я знаю, мем. Мені дуже жаль.

— Дякую. Похорон буде завтра. З того вбогого похоронного салону Бові, що якимсь чудом ще животіє, хоча ледь не всі в Честер Міллі користуються послугами Кросмена в Касл Року. Люди прозвали цей заклад Погрібним сараєм Бові. Стюарт просто ідіот, а його брат Ферналд ще гірший, але зараз лише вони доступні нам. Мені, — вона зітхнула, немов жінка, на котру очікує якась величезна робота.

«А так воно й є, — подумав Барбі. — Смерть коханої людини може обернутися будь-чим, але робота обов'язково входить до того будь-чого».

Вона здивувала його, прочинивши двері і приєднавшись до нього на веранді.

— Ходімо за мною в обхід, містере Барбара. Може, я запрошу вас потім досередини, але не раніше, як матиму щодо вас певність. Зазвичай я приймаю судження Джулії без вагань, але зараз непростий час.

Вона повела його повз будинок по акуратно підстриженій траві, з якої було повизбирано всі до одного осінні листочки. Праворуч стояв штахет, що відділяв обійстя Перкінсів від сусіднього, ліворуч містився гарно доглянутий квітник.

— Квіти належали до компетенції мого чоловіка. Гадаю, таке хобі в працівника органів правопорядку здається вам дивним.

— Насправді зовсім ні.

— Мені теж. Але ми в меншості. Маленькі міста зумовлюють малість уяви. Грейс Металіос і Шервуд Андерсон[164] мали щодо цього цілковиту рацію. А також, — продовжила Бренда, коли вони обігнули дальній ріг будинку і потрапили на задній двір, — тут не так швидко темніє. Я маю генератор, але він заглух ще вранці. Гадаю, закінчилося пальне. Є запасний балон, але я не знаю, як їх міняти. Зазвичай я дорікала Гові за цей генератор. Він хотів навчити мене з ним поратися. А я відмовилася. Просто на зло. — З її ока викотилася сльозинка і скрапнула на щоку. Вона витерла її машинально. — Аби могла, я б вибачилася перед ним тепер. Визнала б його правоту. Ох, якби ж то змога, де її взяти?

Барбі умів вгадувати суть риторичних запитань.

— Якщо справа лише в балоні, — запропонував він, — я можу його поміняти.

— Дякую, — відповіла вона, підводячи його до садового столика, біля якого стояв кулер фірми «Іглу»[165]. — Я збиралася попросити Генрі Моррісона, а ще хотіла купити кілька балонів про запас у Берпі, але, коли поїхала туди сьогодні вдень, там було зачинено, і Генрі також з усіма іншими перебував на полі Дінсмора. Як ви гадаєте, я зможу купити балони завтра?

— Можливо, — кивнув Барбі, хоча мав щодо цього сумніви.

— Я чула про те, що там трапилося з хлопчиком, — сказала вона. — Моя сусідка, Джина Буффаліно, повернувшись звідти, мені розповіла. Це жахливо, мені так жаль. Він виживе?

— Не знаю. — Й оскільки інтуїція підказувала йому, що чесність — найпряміший шлях до отримання довіри цієї жінки (либонь, лише початок шляху), він додав: — Але мені здається, що навряд.

— Так, — зітхнула вона і знову втерла собі очі. — Так, з того, що я почула, там дуже тяжке поранення. — Вона відчинила «Іглу». — Тут є вода і дієтична кола. Освіжаючі напої, які я тільки й дозволяла пити Гові. Вибирайте, що хочете.

— Воду, мем.

Вона відкоркувала дві пляшки «Джерела Поланда»[166], і вони випили. Бренда дивилася на нього сумними очима, але зацікавлено.

— Джулія мені сказала, що вам потрібні ключі від міської ради, і я розумію навіщо. І розумію, чому ви не бажаєте, щоб про це знав Джим Ренні…