Слава ЗСУ!

Великий Джим простягнув свою руку з пальцями-цурпалками в напрямку призахідного сонця, що, як здавалося, розповзалося західним обрієм, мов величезна зміїна яєчня.

— Ти гадаєш, що в цьому є якась наша вина. Що Бог карає нас за те, що ми підживлювалися від міста у важкі часи. Це дурня, друже. Це не Божа справа. Якщо ти скажеш, що в тому, що нас побили у В'єтнамі, була рука Бога — таким чином Бог попереджав нас, що Америка втрачає свою духовність, — я з тобою погоджуся. Якщо скажеш, що одинадцяте вересня було відповіддю Всевишнього на рішення Верховного суду, який повідомив малим дітям, що вони можуть більше не розпочинати свій день з молитви до Бога, Котрий їх сотворив, я тебе підтримаю. Але щоб Бог покарав Честер Мілл за те, що ми не прибудували чергову обгінну смуту до якоїсь напівзабутої дороги, на кшталт Сиворакші або Дрібнорубанки? — Він помотав головою. — Це ні. Викинь це з голови.

— Ми також клали непоганий бариш собі до кишень, — несміливо зауважив Енді.

Це було правдою. Вони нагромаджували більше, ніж ішло на підживлення своїх бізнесів чи простягання руки допомоги своїм меншим чорним братам. Енді мав власний рахунок на Кайманових островах. І проти кожного його долара — або долара Бові, до речі — він міг би закластися, Великий Джим брав собі три. А то й чотири долари.

— «Бо вартий робітник своєї поживи», — процитував Великий Джим повчальним, проте лагідним тоном. — Матвія, десятий розділ, вірш десятий.

Початок фрази євангеліста він пропустив: «Не беріть ані золота, ані срібла, ані мідяків до своїх гаманів…»

Великий Джим кинув погляд на годинник у себе на зап'ясті.

— Якщо вже згадали про роботу, друже, то треба нам рухатись. Багацького чого мусимо вирішити.

І він ступив уперед. Енді рушив за ним, не відриваючи очей від вечірньої зорі, котра все ще залишалася достатньо яскравою, щоб бути схожою на запалену плоть. Та тут Великий Джим знов зупинився.

— До речі, ти чув, що повідав Стюарт: тут ми все прикрили. «Завершено й застебнуто», як сказав маленький хлопчик, вперше самостійно попісявши. Він особисто повідомив про це Майстру.

— Та це ще той фрукт, — промовив понуро Енді.

Великий Джим хихонув:

— Не переживай щодо Філа. Ми припинили бізнес і не розпочинатимемо, поки не минеться криза. Фактично, можливо, це нам знак, що лабораторію варто прикрити назавжди. Знак від Всевишнього.

— Добре було б, — сказав Енді. Хоча мав у душі гнітюче передчуття: якщо Купол зникне, Великий Джим може передумати, а якщо так і трапиться, Енді знову буде поряд з ним. І Стюарт Бові зі своїм братом Ферналдом включаться також. Залюбки. Почасти тому, що там неймовірні гроші — не кажучи вже про відсутність податків, — а почасти через те, що всі вже занадто глибоко зав'язли. Він згадав слова якоїсь прадавньої кінозірки: «Коли я врешті зрозуміла, що не люблю зніматися, я вже була занадто багатою, щоб кидати цю справу».

— Не хвилюйся ти так, — промовив Великий Джим. — За пару тижнів ми почнемо знову завозити пропан до міста, хоч вирішиться ця ситуація з Куполом, хоч ні. Використаємо міські пісковози. Ти ж зможеш попрацювати за кермом нормальну зміну, чи не так?

— Так, — сумно відповів Енді.

— А ще! — Великий Джим розквітнув від нової ідеї, що прийшла йому в голову. — Ми можемо використати катафалк Стюї! Тоді кілька балонів ми зможемо привезти навіть раніше!

Енді нічого на це не сказав. Йому страх як не подобалася ідея прибрати до рук (це був вираз Великого Джима) так багато пропану з різних міських служб, але це здавалося найбезпечнішим способом. Виробництво в них було потужне, а значить, багато палива йшло як на саме вариво, так і на вентиляцію токсичних газів. Великий Джим доводив, що купівля великих обсягів пропану може викликати питання. Так само, як придбання великої кількості різних ліків, навіть тих, що продаються без рецепта і йдуть на це лайно, може викликати підозри і принести неприємності.