Слава ЗСУ!

Він знову уважно огледів стоянку і дорогу, аби упевнитися, чи не ховаються десь там демони, а тоді засунув пістолет собі ззаду за пояс і вирушив до будівлі складу, котрий в останні часи став більше схожим на фабрику.

9

Расті Еверет стояв і дивився на склад позаду лікарні. Він присвічував собі ліхтарем, бо вони з Джинні Томлінсон, котра тепер очолювала адміністрацію медичної служби Честер Мілла, — здуріти можна! — вирішили відімкнути електропостачання усім підрозділам, які його нагально не потребували. Ліворуч під окремим навісом гуркотів великий генератор, доїдаючи залишки пропану з глибин свого тривкого поточного балона.

«Більшість балонів пропали, — казав Твіч, і, о Господи, так воно й є. — Згідно з карткою на дверях, їх мусило б бути сім, а наявні лише два».

Тобто Твіч помилився. Бо тут був лише один. Расті провів променем ліхтаря по синьому напису ЛІК КР, нанесеному трафаретом на сріблястому боці балона нижче логотипу постачальної компанії «Мертва Ріка»[211].

— А я тобі казав, — промовив голос Твіча за спиною в Расті, змусивши його здригнутися.

— Неправильно казав. Тут тільки один.

— Брехня! — ступив Твіч крізь одвірок. Він роззирнувся, поки Расті присвічував йому ліхтариком вздовж великих стелажів із різноманітним майном лікарні, які оточували порожнє місце в центрі комори, і виправився: — Ні, не брехня.

— Ще б пак.

— Відважний керманичу, хтось краде в нас пропан.

Расті важко було в таке повірити, але іншого пояснення не існувало.

Твіч присів навпочіпки.

— Глянь-но сюди.

Расті припав на коліно. Майданчик площею чверть акра позаду лікарні лише влітку покрили свіжим асфальтом і, оскільки морозів, від яких він міг потріскатися чи здутися (принаймні поки що), не траплялося, він виглядав, як гладесеньке чорне полотно. Легко було помітити сліди коліс перед зсувними дверми складу.

— Схоже на те, що тут побував міський фургон, зауважив Твіч.

— Або будь-який інший великий фургон.

— І все ж таки варто було б перевірити комору позаду міськради. Моя не має віри до Великий Вождь Ренні. Твіч вважає його поганий чаклун.

— Навіщо б йому було забирати наш пропан? У виборних свого повно.

Вони пішли до шпитальної пральні, також тепер відімкненої від електрики. Біля дверей там стояла лава. На цегляній стіні висіла табличка: ПАЛИТИ ТУТ БУДЕ ЗАБОРОНЕНО З 1-го СІЧНЯ. ПОЧИНАЙТЕ КИДАТИ ПАЛИТИ ЗАРАЗ, ЩОБ УНИКНУТИ РІЗКОЇ ЛОМКИ!

Твіч дістав свої «Марлборо» і запропонував Расті. Расті заперечливо відмахнувся, потім подумав і таки взяв сигарету. Твіч дав підкурити йому, потім сам підкурив.

— Звідки ти знаєш? — спитав він.

— Звідки я знаю що?

— Що в них свого повно. Ти перевіряв?

— Ні, — відповів Расті. — Але, якщо їм здумалося поцупити, то чому саме в нас? І не тільки тому, що вкрасти щось із місцевої лікарні виглядає непристойним для людей вищих класів, у них же там практично поряд пошта. Могли б поживитися в поштарів.

— А може, Ренні зі своїми приятелями поживилися там ще раніше. Скільки там могло бути, до речі? Один балон? Два? Дріб'язок.

— Я не можу зрозуміти, навіщо їм взагалі міг знадобитися газ? У цьому нема ніякого сенсу.

— Тут ні в чому нема сенсу, — сказав Твіч і позіхнув так смачно, що Расті почув, як у нього зарипіли щелепи.