Слава ЗСУ!

«Але ж я збирався приготувати тобі ланч, — подумав він. — Такий смачний ланч, на який тобі не соромно було б запросити Марту Стюарт».

Сидячи спиною до столу, з потемнілою від його власної крові правою холошею штанів, він довго не відпускав ремінь (розтискання пальців виявилося вельми болючим), потім Джек Еванс притиснув голову дружини собі до грудей, почав її колисати і плакати.

4

Неподалік, біля покинутої лісової просіки, якої, либонь, не пам'ятав навіть старий Клей Брессі, на прибережній драговині біля Престіл скубла молоді пагони лань. Так трапилося, що в ту мить, коли опускався Купол, вона якраз потягнулася губами за моттонську межу, тож у неї відпала голова. Шию їй перерубало так акуратно, як це могло б зробити хіба що лезо гільйотини.

5

Зробивши тур навкруг шкарпетки Честер Мілла, ми з вами знову прибули на шосе 119. І, завдяки магії оповіді, тут не минуло й миті з того моменту, як шістдесяти-з-чимось-річний чоловік з «Тойоти» розбив собі лице й зламав ніс об щось невидиме, але дуже тверде. Він сидів і дивився зачудованими, ошелешеними очима на Дейла Барбару. Якась чайка, мабуть, виконуючи свій щоденний рейс зі смачного фуршету на звалищі Моттона до не менш смачного буфету на смітнику Честер Мілла, каменем гупнулась на землю за пару футів від бейсболки з логотипом «Морських Псів», тож дядько підхопив картуза, обтрусив і знову надів його собі на належне місце.

Обидва чоловіки подивилися туди, звідки звалився птах, і побачили чергову незбагненну річ, якими цей день виявився так щільно заповненим.

6

Перше, що подумалось Барбі: він бачить залишкове зображення вибуху літака, як ото бува, коли хтось блимне тобі фотоспалахом просто в обличчя, а потім перед очима плаває велика синя цятка. Тільки тут була не цятка, і не синя, й до того ж замість поплисти в той бік, куди він наразі перевів погляд — тобто на свого нового знайомого — пляма, що висіла в небі, залишилася там же, де й була.

Морський Пес задивився вгору, потім протер очі. Схоже було, він геть забув про свій зламаний ніс, розпухлі губи й закривавлений лоб. Дядько схопився на рівні й так високо задер голову, що ледь не втратив рівновагу.

— Що воно таке? — промовив він. — Що там збіса таке, містере?

Велика чорна підпалина (ввімкнувши власну уяву ви, звісно, вже здогадалися, що формою вона нагадувала свічне полум'я) забруднювала синє небо.

— Це… це хмара? — спитав Морський Пес. Його непевний тон промовисто виказував, що він і сам розуміє, що ніяка там не хмара.

Барбі почав.

— Я гадаю, — йому не хотілося б продовжувати, але… — Я гадаю, це те місце, куди врізався літак.

— Що, що? — перепитав Морський Пес, та, перш ніж Барбі встиг повторити, величенький гайворон ринув униз із висоти п'ятдесяти футів. Ударився він об ніщо — абсолютно нічого там не було видно — і впав на землю неподалік від чайки.

Морський Пес спитав:

— Ти це бачив?

Барбі кивнув, відтак показав на смугу палаючого сіна ліворуч себе. Звідти, та ще від кількох ділянок сухої трави правобіч дороги здіймалися стовпи густого чорного диму, поєднуючись угорі з димом від розкиданих шматків «Сенеки», але вогонь не ширився; напередодні пройшов сильний дощ і трава залишалася ще доволі сирою. Вже удача, бо інакше пожежа зараз розповзалася б в обох напрямках.

— А оце ти бачиш? — запитав Барбі в Морського Пса.