Слава ЗСУ!

Барбі кивнув і вперше після довгенької перерви відсалютував.

18

Злетівши того понеділка рано-вранці з бази військово-повітряних сил Карсвелл[219], Б-52 баражував над Берлінгтоном[220] у штаті Вермонт уже з 10:40 (у ВПС вважають, що на бенкет варто з'являтися якомога раніше). Місію позначили кодовою назвою ГРАНД-ОСТРІВЕЦЬ. Пілотом-командиром був майор Джин Рей, учасник війн у Перській затоці та в Іраку, останню він у приватних розмовах називав не інакше, як «сране мавп'яче шоу Довбобуша». У бомбовідсіку його корабля містилося дві крилаті ракети «Фастхок»[221]. Ракети надійніші й потужніші за старі «Томагавки», але яке ж це тяжке відчуття — баражувати з ними, боєздатними, готуючись запустити їх по американській цілі.

О 12:53 червоний вогник на його контрольній панелі став бурштиновим. Це комп'ютер перейняв управління від майора Рея і почав виводити літак на позицію. Місто Берлінгтон промайнуло під крилами й залишилося позаду.

Рей промовив у шоломофон:

— Уже майже час, сер.

Полковник Кокс відгукнувся з Вашингтона:

— Тоді Роджер, майоре. Щасти. Вистрелюй байстрючку.

— Пішла, — відповів майор.

О 12:54 бурштиновий вогник почав пульсувати. О 12:54:55 він став зеленим. Рей клацнув тумблером, позначеним 1. Ніякого струсу, тільки шшшвах звідкілясь знизу, а на екрані він побачив, як «Фастхок» починає свою подорож. Ракета вмить розігналася до максимальної швидкості, залишаючи в небі реактивний слід, схожий на зроблену нігтем подряпину.

Джин Рей перехрестився, завершивши цей жест цілуванням споду свого великого пальця.

— З Богом, доню, — промовив він.

Максимальна швидкість ракети «Фастхок» 3500 миль за годину. За п'ятдесят миль від цілі — десь миль за тридцять західніше Конвея в Нью-Гемпширі й уже на східному боці Білих гір[222] — її комп'ютер спершу вирахував, а тоді визначив фінальний курс. У процесі наближення швидкість ракети зменшилася з 3500 до 1850. Ракета прив'язалася до траси № 302, яка проходить центром Східного Конвея, і, пролітаючи над пішоходами, змушувала їх нервово задирати голови.

— То часом не реактивний літак так низько, — прикриваючи собі долонею очі, запитала якась жінка в колеги по шопінгу на парковці біля «Зеленої крамнички першопоселенців»[223]. Якби навігаційна система «Фастхок» могла говорити, вона б промовила: «Золотко, ти поки що не бачила мене у справжній роботі».

На висоті три тисячі футів вона пролетіла над кордоном між Нью-Гемпширом і Мейном, залишаючи по собі звукову хвилю, від якої клацали зуби і брязкали вікна. Коли навігаційна система зачепила шосе № 119, ракета сковзнула вниз до тисячі футів, а далі спустилася на п'ятсот. Тепер її комп'ютер працював на всю котушку, перевіряючи дані навігаційної системи, за хвилину перемотуючи у своїй електронній голові не менш ніж тисячу параметрів корекції курсу.

У Вашингтоні полковник Джеймс О. Кокс промовив:

— Народ, фінальне наближення. Тримайте руками фальшиві зуби, хто має.

«Фастхок» знайшла дорогу Мала Курва й різко впала ледь не до рівня ґрунту, все ще рухаючись майже вдвічі швидше за звук, вона аналізувала кожний горбок і поворот, хвіст її горів так, що очам боляче, залишаючи по собі отруйний шлейф ракетного вихлопу. Ним зривало листя з дерев, деякі навіть загорілися. Ним ущент розтрощило придорожню ятку біля Таркер Голлоу, дошки і шматки гарбузів підлетіли аж до неба. А грім, який переслідував ракету, змушував людей падати долілиць на підлогу, прикриваючи собі голови руками.