Слава ЗСУ!

Проте, щойно вони опинилися перед деревом у просторому дворі «пасіянату», правила їй тут же пригадалися. І, як не дивно, згадав їх також Терстон, котрий не просто готовий був пограти, але, як здавалося, цього прагнув.

— Пам'ятайте, — повчав він дітей (котрі самі якимсь дивом ніколи не були знайомі з насолодою від гри в червоне світло), — вона може рахувати до десяти з будь-якою швидкістю, як їй захочеться, але якщо вона, обернувшись, уловить когось у русі, той мусить повернутися туди, звідки почав.

— Мене вона не вловить, — заявила Аліса.

— І мене, — рішуче промовив Ейден.

— От і побачимо, — сказала Каролін і повернулася обличчям до дерева. — Раз, два, три, чотири… п'ять, шість, сім… вісім-дев'ять-десять ЧЕРВОНЕ СВІТЛО! — різко обернулася вона.

Аліса застигла з усмішкою на обличчі й однією ногою, задертою для стрибка. Терстон, також з усмішкою, розчепіривши руки, стояв у позі «Привиду опери»[234]. Вона помітила легесенький порух в Ейдена, але навіть не подумала відсилати його на стартову позицію. Він світився щастям, а їй аж ніяк не хотілося позбавляти його радості.

— Добре, — погодилася вона. — Гарненькі статуї. А тепер другий раунд.

Вона знову повернулася лицем до дерева і почала рахувати, насолоджуючись тим напівзабутим дитячим страхом від того, що хтось рухається в тебе за спиною.

— Раздватри, чотирип'ять, шістьсімвісімдев'ятьдесять. ЧЕРВОНЕ СВІТЛО!

Крутнулась. Аліса застигла вже ледь не поряд. За десять кроків позаду неї тремтів, стоячи на одній ніжці, Ейден, чітко було видно вавку в нього на колінці. Терсі стояв позаду хлопчика, поклавши одну руку собі на груди, немов якийсь оратор, і посміхався. Скидається на те, що виграє Аліса, от і добре; вона стане на це місце, і тоді виграє її братик. Каролін з Терстоном про це подбають.

Вона знову обернулася до дерева.

— Раздватричоти…

І тут закричала Аліса.

Обернувшись, Каролін побачила, що Ейден Епплтон лежить на землі. На мить їй здалося, що він продовжує гру. Коліно — те, на якому була подряпина — було задерте вгору так, ніби він продовжував бігти, лежачи на спині. Широко розплющені очі тупилися в небо. Рот його склався у маленьке зморшкувате О. На шортах у нього розпливалася темна пляма. Каролін кинулася до малюка.

— Що з ним? — спитала Аліса. Каролін побачила, як усі переживання останніх жахливих днів відбилася в дівчинки на обличчі. — З ним все гаразд?

— Ейдене? — гукав Терстон. — Ти в порядку, хлопче?

Ейден почав тремтіти, губи його немов смоктали невидиму соломинку. Задерта нога розігнулася й лягла на землю… та раптом смикнулась. Плечі йому звело судорогою.

— У нього конвульсії, — промовила Каролін. — Мабуть, від перезбудження. Гадаю, все минеться, якщо ми дамо йому полежати кілька хви…

— Рожеві зірки падають, — подав голос Ейден. — За ними залишаються смуги. Це так красиво. Це так страшно. Всі дивляться. Ніяких ласощів, тільки каверзи. Важко дихати. Він називає себе Майстер. Це його вина. Він вибраний.

Каролін із Терстоном перезирнулися. Аліса уклякла навколішках поряд з братиком, тримаючи його за руку.

— Рожеві зірки, — повторив Ейден. — Вони падають, вони падають, вони па…

— Прокинься! — закричала Аліса йому просто в обличчя. — Перестань нас лякати!

Терстон Маршалл ласкаво торкнувся її плеча.

— Сонечко, не треба, я не думаю, що це допоможе.