Слава ЗСУ!

— Я не певен, що ти отримував від когось дозвіл на нишпорення в нашому складському приміщенні, — оголосив Великий Джим до стелі. Його м'ясисті пальці так і залишалися переплетеними за головою. — Можливо, ти займаєш якийсь пост в органах влади нашого міста, а мені про це не відомо? Якщо так, це моя провина — моя невдача, як каже Джуніор. А я було думав, ти просто санітар із рецептурним блокнотом.

Расті подумав, що це такий стандартний прийом — Ренні намагається його розізлити. Аби заморочити.

— Я не засідаю в органах влади, — відповів він, — але я працівник лікарні. І платник податків.

— Отже?

Расті відчув, як кров кинулась йому в обличчя.

— Отже, означені речі роблять те складське приміщення й моїм певною мірою, — він чекав, що чоловік за столом якось на це відреагує, проте Великий Джим залишався безжурним. — Крім того, там було незамкнено. Хоча взагалі-то нашої справи це не стосується, чи як ви вважаєте? Я побачив те, що побачив, і бажаю пояснень. Як працівник лікарні.

— І платник податків. Не забуваймо.

Расті не поворухнувся, так і сидів, дивився на нього.

— Я їх не маю, — сказав Ренні.

Расті звів брови.

— Правда? А мені здавалося, ви тримаєте руку на пульсі нашого міста. Хіба не так ви говорили останнього разу, коли балотувалися на виборного? А тепер кажете мені, що не маєте пояснень щодо того, куди подівся міський пропан? Я вам не вірю.

Отут уже Ренні вперше проявив роздратування:

— Мене не цікавить, віриш ти чи ні. Для мене це новина, але… — на цих словах він злегка стрельнув очима вбік, немов перевіряючи, чи не пропала зі стіни фотокартка з автографом Тайгера Вудса: класична гримаска брехунів.

— У лікарні ось-ось закінчиться пропан, — сказав Расті. — Без палива ми, жменька нас, котрі ще залишилися працездатними, опинимося в умовах польового шпиталю в наметі часів Громадянської війни. Якщо генератор перестане подавати електрику, наші поточні пацієнти — включно з одним пост-коронарним і одним серйозним випадком діабету, де, можливо, постане питання ампутації — опиняться під серйозною загрозою. Потенційний ампутант Джиммі Серойс. На парковці стоїть його машина. На ній і зараз ще є наліпка: ГОЛОСУЙМО ЗА ВЕЛИКОГО ДЖИМА.

— Я проведу розслідування, — сказав Великий Джим. Тоном людини, котра дарує свою ласку, сказав: — Пропан, що належить місту, ймовірно зберігається в якомусь іншому з міських складів. А щодо вашого, я певен, тут мені нема чого сказати.

— Які ще інші міські склади? Є пожежна частина і є купа піску, перемішаного з сіллю, на дорозі Божий Ручай — там навіть навісу нема, — але ні про які інші склади мені не відомо.

— Містере Еверет, я зайнята людина. Ви мусите мені зараз вибачити.

Расті підвівся. Пальці його хотіли стиснутися в кулаки, але він їм не дозволив.

— Я поставлю знову вам це запитання, — промовив він. — Прямо і недвозначно. Ви знаєте, де зараз ті, зниклі, балони з пропаном?

— Ні, — цього разу Ренні глипнув очима в бік Дейла Ернгардта. — І зараз я не збираюся робити якихось припущень на цю тему, синку, бо в інакшому випадку можу про це пожаліти. А тепер чому б тобі не чкурнути, не поглянути, в якому стані перебуває наразі Джиммі Серойс? Передай йому найкращі побажання від Великого Джима, хай завітає на хвильку, коли все це блохошуканство трохи стишиться.

Расті ледве стримувався, щоб не зірватися, але цю битву він програвав.

— Чкурнути? Ви, певне, забули, що перебуваєте на службі в громади, а не є тут приватним диктатором. На даний час я в цьому місті головний медик, і волію почути відпо…