Слава ЗСУ!

Він тут же перейшов до другої шухляди, до шкарпеток. Вистачило п'яти секунд, аби упевнитися, що пропали його особисті жетони, і це його не здивувало. Ні, він абсолютно не був цим здивований.

Він ухопив той свій дешевий телефон, котрий хотів був теж назавжди залишити тут, і повернувся до вітальні. Спільний телефонний довідник Таркера-Честера лежав на столику біля дверей, книжечка така тоненька, ледь не брошурка. Пошукав потрібний йому номер, не дуже сподіваючись на те, що він там знайдеться. Шефи поліції не мають звички оприлюднювати свої домашні номери.

А втім, здається, в маленьких містечках вони це роблять. Принаймні цей шеф повівся так, хоча довідник не відкривав про нього всієї правди: Г. і Б. Перкінс, Морін-стрит № 28. Хоч вже перейшло за північ, Барбі не вагався і зразу набрав номер. Він не міг дозволити собі чекання. Бо підозрював, що має вкрай мало часу.

4

Цвірінькав телефон; звісно, це Гові дзвонить сказати, що буде пізно, щоб вона замкнула двері й лягала спати…

А тоді їй дійшло — немов неприємні дарунки з отруйної коробки, на неї знову просипалося усвідомлення того, що Гові помер. Вона не знала, хто б це міг їй телефонувати о… — вона подивилася на свій ручний годинник — о двадцятій хвилині по півночі, але це вже не Гові.

Сідаючи, вона здригнулася і потерла шию, клянучи себе за те, що заснула на диванчику, а також клянучи того, хто дзвонить о такій безбожній порі, і разом з тим освіжила в пам'яті свій нинішній дивний, особливий стан.

Потім вона подумала, що для такого пізнього дзвінка може бути тільки одна причина: Купол або сам зник, або його пробили. Вона доволі сильно вдарилась ногою об кавовий столик, аж аркуші роздруківок струснулися, пошкутильгала до телефону поряд з кріслом Гові (як же їй боляче дивитися на це порожнє крісло) і вхопила слухавку.

— Що? Що?

— Це Дейл Барбара.

— Барбі! Його проломили? Купол пробили?

— Ні. Хотілося б мені дзвонити вам з такою новиною, але ні.

— Тоді чому? Вже майже пів на першу ранку!

— Ви казали, що ваш чоловік провадив слідство щодо Джима Ренні.

Бренда намагалася вловити сенс сказаного ним. Вона взялася рукою за шию, торкнулася того місця, котре наостанок був погладив Гові.

— Він провадив, але я вам казала, він не мав абсолютної…

— Я пам'ятаю, що ви мені казали, — запевнив її Барбі. — Ви мусите вислухати мене, Брендо. Можете? Ви прокинулися?

— Авжеж, тепер уже так.

— Ваш чоловік робив якісь записи?

— Так. У своєму ноутбуку. Я їх роздрукувала, — вона поглянула на аркуші ВЕЙДЕР, розсипані по всьому кавовому столику.

— Добре. Завтра вранці я хочу, щоб ви поклали ці роздруківки в конверт і передали його Джулії Шамвей. Скажіть їй, щоб заховала їх у безпечному місці. У сейфі, якщо він у неї є. У касовому залізному ящику або в картотечній шафі під замок, якщо сейфа вона не має. Скажіть їй, щоб вона відкрила конверт тільки в тім випадку, якщо щось трапиться з вами, зі мною чи з нами обома.

— Ви мене лякаєте.

— В інакшому випадку вона не мусить його відкривати. Якщо ви їй це скажете, вона послухається? Моє чуття мені підказує, що так.

— Звісно, що так, але чому б не дозволити їй переглянути папери?

— Бо якщо редакторка місцевої газети побачить все, що ваш чоловік зібрав на Великого Джима, і Великий Джим про це знатиме, більша частина наших переваг піде на пси. Ви слухаєте?