Слава ЗСУ!

Джуніор кивнув на напій.

— Гарний день починається з гарного сніданку.

Великий Джим підняв бляшанку, сьорбнув, ковтнув, потім поставив.

— Нема кави. Тобто є, але нема електрики. Закінчився газ в балоні для генератора. Візьми й собі баночку, хочеш? Вони там ще холодні, а в тебе такий вигляд, що тобі не завадить.

Джуніор відчинив холодильник, зазирнувши в його темні нутрощі.

— Ти хочеш, щоб я тобі повірив, ніби ти не міг для себе десь заникати достатньо газу, щоб брати його коли заманеться?

Великий Джим на це злегка напружився, потім розслабився. Питання було доцільним і не означало, що Джуніор щось насправді знає. «Винний тікає, коли його ніхто не переслідує», — нагадав собі Великий Джим.

— Скажімо так, це було б неполітично в даний момент часу.

— Угу.

Джуніор зачинив холодильник і сів по інший бік столу. На свого батька він дивився з якимсь відстороненим зацікавленням (котре Великий Джим сприймав за синівську любов).

«Сім'я, що разом убиває, довго ся тримає, — подумав Джуніор. — Принаймні поки що. Доки…»

— Політика, — промовив він уголос.

Великий Джим кивнув і почав вивчати сина, котрий закушував свій світанковий напій тонко нарізаною в'яленою телятиною.

Він не запитував: «Де ти був?» Він не питався: «Щось з тобою не так?», хоча це було очевидно в безжальному ранковому світлі, яким почало пронизувати кухню. Але він таки мав до нього питання.

— Є трупи. Їх кілька. Правильно?

— Так, — Джуніор відгриз великий шматок м'яса і запив колою. У кухні було незвично тихо без гудіння холодильника і булькотіння апарата «містер Кава».

— І всі ці трупи можна повісити на містера Барбару?

— Так. Усі, — Джуніор не переставав жувати. Ковтнув. Не відводячи від батька очей, він тер собі ліву скроню.

— Ти зможеш правдоподібним чином виявити ці трупи сьогодні близько полудня?

— Без проблем.

— І докази проти містера Барбари, звісно?

— Так, — Джуніор усміхнувся. — Докази добротні.

— Не ходи сьогодні зранку на службу, синку.

— Краще піти, — не погодився Джуніор. — Якщо я не піду, це дивно виглядатиме. Крім того, я не відчуваю втоми. Я спав з… — він потряс головою. — Я виспався, скажімо так.

Великий Джим і тут не запитав його: «З ким ти спав?» Бо мав серйозніший клопіт, ніж цікавитися тим, кого дрючить його син; він просто зрадів, що його не було серед хлопців, котрі вскочили в халепу з тією паскудницею у її трейлері при Моттонській дорозі. Лигатися з такими дівками — це прямий шлях підчепити собі якусь хворобу.

«Він уже хворий, — прошепотів голос у голові Великого Джима. То міг бути затухаючий голос його покійної дружини. — Тільки поглянь на нього».

Цей голос, можливо, мав рацію, але сам він мав цього ранку серйозніші клопоти, ніж з'ясування причин розбалансованого харчування чи якихось інших проблем Ренні-молодшого.

— Я не казав, щоб ти лягав спати. Ти потрібен мені в патрульному автомобілі, треба зробити деяку роботу. Тільки тримайся подалі від «Фуд-Сіті», коли займатимешся нею. Там може трапитися колотнеча, я гадаю.

Очі Джуніора ожили.

— Яка колотнеча?

Великий Джим не відповів прямо.

— Ти зможеш знайти Сема Вердро?

— Звісно, він лежить у своїй халупі на Божому Ручаї. Як правило, він мусить довго спати, але сьогодні, скоріш за все, прокинеться весь у похмільній трясучці. — Джуніор стиха заіржав, уявивши собі це видовище, потім скривився і знову взявся масувати собі скроню. — Ти серйозно вважаєш, що саме я мушу з ним побалакати? Зараз він не належить до числа моїх найбільших фанатів. Можливо, він навіть викреслив мене зі списку друзів на своїй сторінці у «Фейсбуку»[263].