Слава ЗСУ!

Диявольськи гарну роботу.

14

Коли ти в драйві, зникають мерзенні перешкоди. Суперечності стають тобі друзями. Нещастя обертаються джек-потом. Ти не сприймаєш ці речі з вдячністю (ця емоція притаманна слимакам і лузерам, на думку Великого Джима Ренні), а як належне. У драйві ти ніби линеш на якійсь магічній гойдалці й мусиш (знову ж таки, на думку Великого Джима) ширяти гордовито.

Якби він виринув зі старої великої садиби на Мілл-стрит трішечки пізніше або трішечки раніше, то не побачив би того, що сотворив, і, мабуть, поводився б із Брендою Перкінс абсолютно інакше. Але він вийшов точно в потрібний час. Отак воно й пре, коли ти в драйві; захисні блоки руйнуються, і ти прориваєшся крізь магічні отвори, легко закидуючи в кошик м'яч.

Це ритмічне скандування Від-чи НЯЙ! Від-чи НЯЙ! покликало його з кабінету, де він робив нотатки до проекту, який планував назвати КРИЗОВОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ… титулованим головою якої буде усміхнений, сердечний Енді Сендерс, а Великий Джим буде реальним владцем у тіні його трону. Не лагоди того, що не поламане — було Першим Правилом Великого Джима в його підручнику з політики, а виставляння наперед Енді завжди діяло, як чари. Більшість Честер Мілла знало, що він ідіот, але це не мало значення. В одній і тій самій грі людей можна розводити знову й знову, бо дев'яносто дев'ять відсотків їх ще більші ідіоти. І хоча Великий Джим ніколи ще не планував політичної кампанії такого великого масштабу — йшлося про муніципальну диктатуру — він не мав сумнівів, що все спрацює, як слід.

Він не вніс Бренду Перкінс до свого списку ймовірних ускладнюючих факторів, та це не важливо. Коли ти в драйві, ускладнюючі фактори пропадають самі собою. І це ти також сприймаєш, як належне.

Він ішов тротуаром Мілл-стрит до рогу Мейн-стрит, це не більш ніж сто кроків, і його черево мірно погойдувалося поперед нього. Попереду лежав міський майдан. Трохи далі по схилу горба стояла міськрада і поліцейська дільниця, з воєнним меморіалом між ними.

Звідси йому не було видно «Фуд-Сіті», але він бачив всю ділову частину Мейн-стрит. І Джулію Шамвей він побачив. Вона вискочила з редакції «Демократа» з камерою в руці. І побігла вулицею в бік скандуючих голосів, намагаючись на ходу накинути на плече ремінець фотоапарата. Великий Джим поспостерігав за нею. Це було дійсно забавно, як вона пнеться встигнути на чергове лихо.

Дедалі забавніше. Вона зупинилась, побігла назад, смикнула двері газетного офісу, вони виявилися незамкненими, і редакторка їх замкнула. А тоді знову побігла, поспішаючи побачити, як там погано поводяться її друзі й сусіди.

«Оце вона вперше починає розуміти, що випущений з клітки на волю звір може вкусити будь-кого, — подумав Великий Джим. — Та не хвилюйся, Джуліє, я про тебе попіклуюся, як завжди це робив. Либонь, тобі доведеться збавити тон тієї твої обридливої шмати, але хіба це завелика ціна за безпеку?»

Звісно, що так. А якщо вона впиратиметься…

— Подеколи дещо трапляється, — промовив Великий Джим. Він стояв на розі вулиці з руками в кишенях і усміхався. А коли почув перші верески… звук трощеного скла… постріли… його усмішка ще поширшала. Дещо трапляється — Джуніор був висловився не зовсім так, але Великий Джим вважав, що це доволі близько до…

Усмішка його перетворилася на гримасу, коли він помітив Бренду Перкінс.