Слава ЗСУ!

— Платіть готівкою! Хіба не так ви самі постійно кажете, док?

Боксер перевів свій палаючий погляд спершу на Бендера, потім на Расті.

— Те, чого ви бажаєте, майже не має шансів на здійснення. Ви й самі мусите це розуміти.

Расті відкрив бляшану коробку і простягнув до нього. Усередині лежало шість зубів.

— Торі Макдоналд позбирала їх біля супермаркету. Повзала навколішках і намацувала пальцями в калюжах крові, що натекла з Джорджії Руа. Тож, якщо ви бажаєте найближчим часом снідати вафлями «Еґґо», докторе, ви мусите вставити ці зуби назад в голову Джорджії.

— А якщо я просто піду собі геть?

Чез Бендер, учитель історії, зробив крок вперед. З міцно стиснутими кулаками.

— У такому випадку, мій любий користолюбцю, я виб'ю з вас лайно на парковці.

— А я допоможу, — докинув Твіч.

— Я не допомагатиму, але залюбки вас потім огляну, — запевнив Барбі.

Почувся сміх, дехто зааплодував. Барбі одночасно стало і смішно, і гидко.

Плечі в Боксера поникли. Якось враз він став маленьким чоловічком, котрий потрапив у завелику для нього ситуацію. Він узяв у руки бляшану коробку, подивився на Расті:

— Виконана за оптимальних умов оральна хірургічна операція з реімплантації цих зубів могла б увінчатися успіхом, вони могли б дійсно укорінитися, але я б не наважився гарантувати щось цій пацієнтці. Якщо я зроблю операцію, це буде щастя, якщо в неї приживеться один-два зуби. Більш імовірно, що вони попадуть з вдихом їй у трахею і вона вдавиться.

Кремезна жінка з копицею яскраво-рудого волосся штовхнула Боксера в плече.

— Я сидітиму поряд з нею і слідкуватиму, щоби цього не трапилося. Я її мати.

Доктор Боксер зітхнув.

— Вона при свідомості?

Не встиг він сказати ще щось, як на майданчик перед лікарнею підкотили два поліцейські екіпажі, один з них був зеленим джипом шефа. З передньої машини вилізли Фред Дентон, Джуніор Ренні, Френк Делессепс і Картер Тібодо. Із другої — Рендолф і Джекі Веттінгтон. І дружина Расті з заднього сидіння. Всі були озброєні і, наблизившись до дверей шпиталю, витягли пістолети.

Невеличкий натовп, що спостерігав конфронтацію з дантистом, відринув трохи назад, дехто з цих людей не сумнівався, що зараз їх будуть заарештовувати за крадіжки.

Барбі обернувся до Расті Еверета.

— Подивися на мене.

— Що ти маєш на ува…

— Дивися на мене! — Барбі підняв руки, крутячи ними на всі боки. Тоді задер майку, показуючи свій плаский живіт, потім спину. — Ти бачиш якісь сліди? Забої?

— Ні…

— Не забудь їм про це повідомити так, щоб вони зрозуміли, — сказав Барбі.

Тільки на це в нього й вистачило часу. Рендолф завів своїх офіцерів у двері.

— Дейл Барбара? Виступіть наперед.

Не встиг Рендолф підняти пістолет, як Барбі зробив крок. Бо трапляються лихі пригоди. Іноді заплановані.

Барбі побачив подив на лиці Расті, і через цю душевну невинність фельдшера він відчув до нього ще більшу симпатію. Він побачив Герріет Біґелоу і Джину Буффаліно, вони стояли, витріщивши очі. Але головну увагу він приділяв Рендолфу і його підручним. У всіх були кам'яні лиця, але в очах Тібодо й Делессепса він помітив очевидне задоволення. Для них це відплата за ту ніч біля «Діппера». І відплата мусить бути повноцінна.

Расті виступив поперед Барбі, наче прикриваючи його.

— Не роби цього, — пробурмотів Барбі.

— Расті, ні! — зойкнула Лінда.