Слава ЗСУ!

«Навіщо Великий Джим дозволив йому виробляти так збіса багато? — чудувався Ферн. — А ми навіщо в це полізли?» Він не знаходив відповідей на ці питання, окрім найочевиднішої: бо мали можливість. На них запаморочливо подіяв геній Філа Буші в комбінації з дешевими китайськими інгредієнтами. А ще таким чином фінансувалася корпорація РНГХ, котра займалася Божою справою по всьому Східному узбережжю. Якщо в когось виникали якісь питання, Великий Джим завжди вказував на це. Цитуючи при цім святе письмо: «Вартий бо працівник своєї нагороди» (Лук. 10:7) та «Не в'яжи рота волові, що молотить» (1 Тим. 5:18).

Стосовно волів, Ферн так ніколи й не міг второпати сенсу цієї цитати.

— Майстре? — просунувся він ще трохи глибше. — Друзяко?

Нічого. Він подивився вгору, на довгі дерев'яні антресолі, що йшли по обох боках будівлі. Там теж дещо зберігалося, і вміст цих картонних ящиків напевне вельми зацікавив би ФБР, разом з Управлінням контролю за ліками і харчами та Бюро контролю за тютюном, алкоголем, вогнепальною зброєю і вибуховими речовинами. Ніхто там не ховався, але Ферн примітив там дещо нове: закріплений великими скобами білий дріт, що тягнувся вздовж бортів обох антресолей. Якийсь електричний шнур? А до чого він веде? Невже цей упертюх встановив додаткові варильні апарати? Але ж Ферн нічого такого не помітив. Шнур був занадто товстим, щоб живити якісь звичайні електроприлади, на кшталт телевізора чи ра…

— Ферне! — гукнув Стюарт, змусивши його здригнутись. — Якщо його там нема, ходи сюди й допоможи нам! Я хочу швидше звідси забратися! По телевізору казали, що у випуску новин о шостій буде якесь свіже повідомлення, я хочу побачити, чи вони там уже чогось не придумали!

«Вони» — так усе частіше в Честер Міллі називали все і всіх, хто перебував у світі за межами їхнього міста.

Ферн вирушив назад, не поглянувши вище дверей, тож таким чином він не побачив того, до чого вів білий шнур: великої цеглини з білої глинистої маси, що містилася на окремій поличці. То була вибухівка.

Виготовлена за власною рецептурою Майстра.

4

Коли вони вже їхали назад, Роджер промовив:

— Гелловін. Це теж тридцять один.

— У тобі просто прірва безцінної інформації, — зауважив Стюарт.

Роджер постукав собі по дивної форми черепу.

— Все зберігається отутечки. Я не запам'ятовую нічого навмисне. Просто звичка.

Стюарт думав: «Ямайка. Або Барбадос. Звичайно, туди, де тепло. Відразу, тільки-но дозволить Купол. Щоби ніколи в житті не бачити більше жодного Кіл'яна. Чи когось іншого з цього міста».

— А ще в колоді тридцять одна карта, — промовив Роджер.

Ферн вибалушився на нього.

— Що ти таке к херам…

— Просто жартую. Просто з вами жартую, — відповів Роджер, вибухнувши лячно верескливим реготом, від якого у Стюарта аж голова заболіла.

Вони вже наближалися до шпиталю. Стюарт побачив, що від лікарні імені Кетрін Рассел від'їжджає сірий «Форд Таурус».

— Гляньте, це доктор Расті, — вигукнув Ферн. — Я певен, він зрадіє, що отримав назад свій газ. Посигналь йому, Стюї.

Стюарт посигналив.

5

Коли безбожники поїхали, Майстер Буші врешті випустив із руки пульт управління воротами гаража. Він спостерігав за братами Бові й Роджером Кіл'яном з вікна чоловічого туалету студії. Буші тримав великий палець на кнопці весь час, поки вони перебували в складі, порпалися між його речей. Якби вони з'явилися звідти з продуктом, він натиснув би кнопку і вся фабрика злетіла б у повітря.