Слава ЗСУ!

Барбі мовчав.

— Ну, розкажи, ти когось убив? Чи мені краще запитати, скількох ти убив? Я маю на увазі, окрім тих, котрих ти закатрупив тут.

Барбі мовчав.

— Чувак, а вода ж яка гарна. Прямо з кулера нагорі. Чіллі Віллі[317]!

Барбі мовчав.

— Отак ви звідти й повертаєтеся, з купою різноманітних проблем. Таке враження я виніс з того, що бачив по телевізору. Правда це чи брехня? Істина чи вигадки?

«Це не мігрень змушує його до такої поведінки. Принаймні я з такою мігренню ніколи не стикався».

— Джуніоре, а голова в тебе дуже болить?

— Зовсім не болить.

— Давно в тебе болі в голові?

Джуніор обережно поставив склянку на підлогу. Цього вечора він був озброєний. Він витяг пістолет і націлився ним крізь ґрати на Барбі. Дуло злегка тремтіло.

— Ти все ще бажаєш продовжувати гратися в лікаря?

Барбі дивився на пістолет. Пістолета в сценарії не було, в цьому він не сумнівався — Великий Джим мав на нього плани, радше за все, неприємні, але до них не входила сцена, в якій Дейла Барбару можуть застрелити в підвалі поліцейської дільниці, притому що хтось миттю прибіжить сюди згори на постріл і побачить, що двері камери замкнені, а жертва беззбройна. Проте йому не вірилося, що Джуніор керуватиметься планом, бо Джуніор хворий.

— Ні, — відповів він. — Я не лікар. Щиро вибачаюся.

— Авжеж, вибачаєшся. Одним вибаченням не відкупишся, казарма. — А втім, схоже було, що Джуніор задоволений. Він засунув пістолет до кобури і підняв з підлоги склянку з водою. — У мене є своя теорія: ти надивився там усякого, сам робив усяке таке, а потім прибитий враженнями повернувся сюди. Посттравматичний стресовий розлад, нелади з сексуальним напруженням, сверблячка пеніса. Моя теорія каже, що ти просто зірвався. Я правий?

Барбі мовчав.

А втім, схоже було, що Джуніора це взагалі не обходить. Він просунув склянку крізь ґрати.

— Бери, бери.

Барбі потягнувся по неї, очікуючи, що його знову одурять, але ні. Покуштував. Ані холодне, ані варте пиття.

— Пий, пий, — підбадьорив його Джуніор. — Я натрусив туди тільки півсклянки, для тебе це ніщо, хіба ні? Хліб же ти собі солиш, авжеж?

Барбі на нього тільки поглянув.

— Ти солиш собі хліб? Солиш його собі, ти, уйобок? Га?

Барбі простягнув склянку назад крізь ґрати.

— Залиш, залиш собі, — великодушно велів Джуніор. — І оце візьми також. Він просунув крізь ґрати аркуш і авторучку. Барбі взяв і пробіг очима папір. Це було саме те, чого він очікував. Внизу відмічене місце, де він мусить поставити свій підпис. Він простягнув папір назад. Джуніор позадкував ледь не танцювальними па, посміхаючись, хитаючи головою.

— Залиш і це собі. Тато мені казав, що відразу ти не підпишеш, але ти гарненько поміркуй. Подумай про те, як отримати склянку води без солі. І їжу. Уяви собі великий чізбургер. Можеш ще й колу отримати. У холодильнику нагорі стоїть холодненька. Хочеться тобі бляшаночку коли?

Барбі мовчав.

— Ти собі солиш хліб? Давай, кажи, не соромся. Солиш, ні? Ти, срака з ручкою!

Барбі мовчав.

— Ти підпишеш. Коли зголоднієш достатньо і пити серйозно захочеться, ти підпишеш. Так мій тато сказав, а він зазвичай не помиляється щодо таких речей. Бай-бай, Бааарбі.

Він уже було вирушив коридором, а тоді знов обернувся.

— Не варто тобі було торкатися мене навіть пальцем, зрозумій. Це була твоя головна помилка.