Слава ЗСУ!

24

Окрім братів Бові й Роджера Кіл'яна, на трибунах спортивного залу в середній школі сиділо ще десятеро нових офіцерів щойно народженої Служби внутрішньої безпеки Честер Мілла, і Великий Джим тільки розпочав промову про покладену на них відповідальність, як раптом завелася пожежна сирена. «Хлопець поспішив, — подумав він. — Я не можу довіряти йому, Господи спаси мою душу. Ніколи не міг, але зараз він стає ще більш ненадійним».

— Отже, хлопці, — промовив він, дивлячись прямо на Мікі Вордло («Боже! Який бичок!»). — Багато про що хотів я вам сказати, але, здається, нам нагодилася якась хвилююча справа. Ферн Бові, ти часом не знаєш, чи є у нас у пожежній дільниці переносні помпи?

Ферн відповів, що він зазирав до пожежного сараю раніше цього вечора, просто поглянути, що за обладнання там може бути, і бачив там з дюжину заплічних насосів. Всі заповнені водою, отже, їм це якраз стане зараз в пригоді.

Великий Джим, гадаючи, що сарказм варто приберігати для тих, хто має достатньо олії в голові, щоб його вловити, сказав, що це Добрий Господь так піклується про них. І ще він сказав, що, якщо зараз це не фальшива тривога, він призначає Ферна головним пожежником, а Стюарта Бові його заступником.

«Ну що, пронозлива відьма, — думав він, дивлячись на нових офіцерів, котрі з сяючими очима, прагнучи діла, підводилися зі стільців. — Тепер побачимо, чи сподобається тобі пхати носа до моїх справ».

25

— Куди ти тепер? — спитав Картер.

Він привів свою машину з вимкнутими фарами туди, де Вест-стрит розчинялася в шосе 117. Будівля, що стояла тут, колись належала заправці Тексако, котра закрилася у 2007 році. Зовсім поряд з містом, але гарна, зручна схованка. У тому напрямку, звідки вони приїхали, ерекція пожежної сирени досягла максимуму і перші язики вогню, радше рожеві, ніж оранжеві, вже підлизували небо.

— Га? — Джуніор задивився на зростаюче сяйво. Від цього видовища він відчув збудження у себе в штанах. Йому подумалося: як добре було б, аби в нього залишалася хоч одна подружка.

— Я спитав, куди ти тепер. Твій тато сказав, що треба мати алібі.

— Я покинув екіпаж № 2 за поштою, — промовив Джуніор, неохоче відриваючись очима від пожежі. — Я на патрулюванні з Фредді Дейтоном. Він і скаже, що ми були разом. Весь час. Звідси я можу піти навпростець. А можу повернутися по Вест-стрит. Зирну, як там розгоряється. — Він видав високе хихотіння, якесь таке майже дівчаче хихотіння, і Картер кинув на нього дивний погляд.

— Не дивися дуже довго. Підпалювачів завжди ловлять, коли вони повертаються подивитися на свої пожежі. Я бачив це по «їх розшукує Америка»[326].

— Та нахер комусь вступатися за цю прошмандовку, окрім Бааарбі, — промовив Джуніор. — А ти як? Ти куди збираєшся?

— Додому. Ма скаже, що я сидів удома весь вечір. Попрошу її, щоб поміняла мені пов'язку на плечі — болить пекельно там, де той падлючий собака погриз. Прийму аспірину. А потім піду, допоможу гасити пожежу.

— У них в амбулаторії і в шпиталі є ліки, крутіші за аспірин. І в аптеці теж. Непогано було б нам попорпатися в тому лайні.

— Безсумнівно.

— Або… як ти щодо кришталю? Гадаю, я міг би дістати.

— Мет? Ніколи в житті. Але я б не відмовився від оксі.

— Оксі! — вигукнув Джуніор. Чому він сам ні разу не згадав про оксиконтин? Він, либонь, зарадив би йому з головним болем краще за зоміг чи імітрекс. — Йо, братане. Твоя правда!