Слава ЗСУ!

— Я цим не переймаюся, ось який факт, — відповів Расті. — Газета згоріла вчора вночі.

— Я чув, — кивнув Роммі. — Знову цей пагубок Барбара. Його друзі.

— Ви в це вірите?

— О, моє довігливе серце. Коли Буш казав, що ув Ігаку є атомні гакети, я й цьому вігив. І казав людям: «Це людина, що знає точно». Я також вігив, що Освальд[356] діяв сам, факт.

З іншої кімнати озвалася Мішеля.

— Перестань уже з себе вимучувати отой твій фальшивий французький прононс.

Роммі нагородив Расті усмішкою, ніби промовляючи: «От бачите, з ким мені доводиться жити».

— Авжеж, дорога моя, — гукнув він, і то вже без жодного акценту Щасливчика П'єра[357]. А тоді знову обернувся до Расті. — Залиште вашу машину тут. Поїдемо в моєму фургоні. Більше місця. Висадите мене біля магазину, а тоді заберете тих дітлахів. Я зберу для вас протирадіаційний костюм. От лише як бути з рукавицями… не знаю…

— Прокладені свинцем рукавиці лежать у шафі в рентгенкабінеті, у нас у лікарні. Довгі, аж по лікті. Я можу й фартух прихопити…

— Гарна ідея, бридко було б дивитися, як ви ризикуєте кількістю власних сперматозоїдів…

— Там також можуть бути захисні освинцьовані окуляри, котрими в сімдесятих користувалися техніки й радіологи. Хоча їх могли й викинути. Я маю надію, що рівень радіації там не піднімається набагато вище за той останній, що його побачили на лічильнику діти, коли стрілка залишалася ще на зеленому секторі.

— Ви ж щойно самі казали, що вони не наближалися зовсім впритул…

Расті зітхнув.

— Якщо стрілка покаже вісімсот або тисячу імпульсів у секунду, збереження плодовитості буде найменшим моїм клопотом.

Вони ще не встигли піти, як Мішеля — тепер одягнена в коротку спідницю і підкреслено видовищний светрик — знову опинилася в кухні й напосіла на свого чоловіка, дорікаючи його дурістю. Вичитувала йому, що він втягне їх у халепу. Раніше вже таке траплялося, і от тепер знову. Тільки тепер халепа буде гірша, ніж він здатен собі уявити.

Роммі обняв її і швидко щось заговорив французькою. Вона відповідала тією ж мовою, випльовуючи слова. Він не вгавав. Вона двічі вдарила його кулачком у плече, потім заплакала і поцілувала його. Надворі Роммі вибачливо подивився на Расті й знизав плечима.

— Така в неї вдача, — промовив він. — Душа поетки й емоційний макіяж собаки зі сміттєзвалища.

4

Коли Расті з Ромео Берпі приїхали до універмагу, там уже сидів Тобі Меннінг, готовий відкриватися, обслуговувати покупців, якщо таким виявиться бажання Роммі. Компанію йому складала Петра Ширлз, котра працювала через дорогу в аптеці. Вони сиділи в шезлонгах, з поручнів яких звисали таблички: КІНЕЦЬ ЛІТА — ШАЛЕНИЙ РОЗПРОДАЖ.

— Гадаю, що про протирадіаційний костюм, який ви мені будуватимете, я не почую від вас раніше… — Расті поглянув собі на годинник, — десятої?

— Навряд, — відповів Роммі. — Інакше б ви вважали мене божевільним. Ідіть, док. Знайдіть ті рукавиці, окуляри й фартух. Побалакайте з дітьми. Дайте мені якийсь час.

— Бос, ми відкриваємося? — спитав Тобі, коли Роммі вийшов з машини.

— Не знаю. Може, після обіду. Троха зайнятий буду зганку, я.

Расті поїхав геть. І тільки коли він уже був на пагорбі поряд із громадським майданом, до нього прийшло усвідомлення того, що і в Тобі, і в Петри на руках були голубі пов'язки.