Слава ЗСУ!

— Навіть їй, принаймні поки що.

— Я їй не можу брехати, — сказав Джо. — Це не подіє. Вона все наскрізь бачить своїм Материнським прозором.

— Тоді просто скажи їй, що я взяв з тебе клятву берегти таємницю і їй тебе краще не питати. Якщо наполягатиме, скажи їй, щоб побалакала зі мною. Поїхали, мені треба повертатися до лікарні. Роммі, ви за кермом. У мене нерви на межі.

— А ви не хочете… — почав Роммі.

— Я розповім вам усе. По дорозі. Можливо, нам навіть вдасться придумати, що з цим робити.

21

За годину після того, як «Боїнг-767» «Ірландських авіаліній» врізався в Купол, до поліцейської дільниці Честер Мілла хоробро вступила Розі Твічел, тримаючи в руках накриту серветкою тарілку. Стейсі Моґґін знову сиділа за стійкою, маючи на обличчі вираз такої ж втоми й збентеження, які Розі відчувала у своїй душі.

— Що це? — спитала Стейсі.

— Ланч. Для мого кухаря. Два підсмажених сендвічі з беконом, латуком і помідорами.

— Розі, навряд чи я можу пропустити тебе до нього. Я взагалі не можу туди когось пускати.

Мел Ширлз розповідав двом новобранцям про шоу автомобілів-монстрів, яке він бачив минулої весни в Портлендському спортивному центрі. Тепер він озирнувся.

— Я йому віднесу, міз Твічел.

— Ти — ні, — відрізала Розі.

Мел здивувався. На його лиці відбилася образа. Йому завжди подобалася Розі, він гадав, що й вона добре ставиться до нього.

— Я не можу довірити тобі тарілку, бо ще розіб'єш, — пояснила вона, хоча правда полягала не зовсім в тому, правда полягала в тому, що вона йому зовсім не довіряла. — Я бачила, як ти у футбол граєш, Мелвіне.

— Та годі вам, не такий вже я незграбний.

— А ще я хочу побачити, чи з ним там все гаразд.

— Йому не дозволено приймати ніяких відвідувачів, — сказав Мел. — Це наказ шефа Рендолфа, а він його отримав прямо від виборного Ренні.

— Нехай, а я йду вниз. Тобі доведеться скористатися електрошокером, щоб зупинити мене, а якщо наважишся, я більше ніколи не приготую тобі вафель з суницями саме таких, як ти любиш, щоби соус просякав аж досередини. — Вона роззирнулася довкола і пхекнула. — Крім того, я не помітила тут нікого з тих наказувачів. Чи я чогось не добачаю?

Мел думав було продемонструвати новачкам власну крутість, але потім вирішив, що не варто. Йому справді подобалася Розі. І вафлі її подобались, особливо, коли вони були трохи глеюваті. Він підсмикнув на собі пояс і промовив:

— Окей. Тіко я теж піду з вами, і ви не понесете йому нічого, поки я не зазирну під оту серветку.

Вона підняла серветку. Під нею лежало два сендвічі й коротка записка, надряпана на звороті чекового бланка з «Троянди-Шипшини». «Тримайся, — було написано в ній. — Ми віримо в тебе».

Мел узяв записку, зім'яв і кинув у бік сміттєвого кошика. Промазав, і один з новобранців похапцем кинувся її підібрати.

— Пішли, — рушив Мел, але тут же зупинився, взяв половинку одного сендвіча й відірвав добрячий шматок. — Він усе одно все не з'їсть, — пояснив він Розі.

Вона промовчала, але, коли він попереду неї почав спускатися сходами, в Розі виникло гостре бажання розбити тарілку йому об голову.

Вона вже пройшла половину підвального коридору, але Мел раптом сказав:

— Далі вам не можна, міз Твічел. Далі я сам понесу.

Вона віддала йому тарілку і печально дивилася, як він нахиляється й зі словами: «Ланч подано, гівновозе» просовує її крізь ґрати.