Слава ЗСУ!

— Чим я можу вам допомогти, полковнику? І чи безпечна ця лінія?

— Сержанте, якщо той ваш Ренні спроможний перехоплювати стільникові дзвінки з-поза Купола, ми живемо в неправедному світі.

— Він не мій.

— Приємно чути.

— І я вже не служу в армії. Шістдесят сьомий зараз навіть не вбачається в моєму люстерку заднього огляду, сер.

— Ну, я б не сказав, що це зовсім правда, сержанте. За наказом Президента Сполучених Штатів ви знов зараховані на службу. Радий вас вітати.

— Сер, я навіть не знаю, чи мені вам подякувати, чи з усією щирістю послати нахер.

Кокс розсміявся, проте не дуже весело.

— Джек Річер передає вам вітання.

— Це в нього ви дістали мій номер?

— І номер, і рекомендації. Рекомендація Річера дорого коштує. Ви питали, чим можете мені допомогти. Відповіді буде дві й обидві короткі. Перше: витягти Дейла Барбару з того лайна, в якому він опинився. Чи, може, ви вважаєте, що ті звинувачення проти нього коректні?

— Ні, сер, я певна, що ні. Скажімо так, ми вважаємо. Нас тут таких декілька.

— Добре. Це вельми добре, — у його голосі прозвучало явне полегшення. — І номер другий: ви можете збити того байстрюка Ренні з його сідала.

— Це завдання краще підійшло б самому Барбі. А ви… ви цілком певні, що ця лінія безпечна?

— Певен.

— Якщо нам вдасться його звільнити звідти.

— Ви вже цим займаєтесь, чи не так?

— Так, сер, схоже на те.

— Чудово. Скільки людей у коричневих сорочках уже має Ренні?

— Зараз близько тридцяти, але ще набирає. І тут, у Міллі, штурмовики ходять у голубих сорочках, але я зрозуміла ваш натяк. Не недооцінюйте його, полковнику. Більшість міста сидить у його кишені. Ми спробуємо витягти Барбі, і вам залишається лиш сподіватися, що нам це вдасться, бо сама я мало що можу протиставити Ренні. Повалення диктатора без зовнішньої допомоги миль на шість перевищує мій рівень зарплатні. І, до вашого відома, моя служба в департаменті поліції Честер Мілла теж дійшла краю. Ренні дав мені під зад.

— Не припиняйте мене інформувати, коли й де тільки матимете змогу. Висмикніть звідти Барбару, і хай він очолить дії вашого руху опору. Побачимо тоді, хто врешті-решт отримає під зад.

— Сер, вам, либонь, хотілося б самому бути тут, поряд з нами?

— Усією душею. — Це було промовлено без сліду вагання. — Не минуло б і півдоби, як я розчавив би цього сучого сина з усією його сральнею так, щоб аж чвакнуло.

Джекі щодо цього мала сумніви; тут, під Куполом усе виглядало інакше. Зовнішнім спостерігачам цього не зрозуміти. Навіть час рухався інакше. П'ять днів тому все було нормальним. А зараз лише поглянути.

— І ось ще дещо, — сказав полковник Кокс. — Знайдіть час серед вашого напруженого графіка, щоб подивитися телевізор. Ми тут збираємося серйозно постаратися, щоб життя Ренні не здавалося таким комфортним.

Джекі попрощалась і перервала зв'язок. Пішла назад до садочка, де порався Ерні.

— Генератор маєте? — спитала вона.

— Здох минулої ночі, — відповів він бадьоро, але зі щирою гіркотою в голосі.

— Давайте тоді підемо кудись, де працює телевізор. Мій друг сказав, що нам треба подивитись новини.

Вони попрямували до «Троянди-Шипшини». Зустріли по дорозі Джулію Шамвей і захопили її з собою.