Слава ЗСУ!

— Я хотіла б, щоб ми на хвильку схилили свої голови, — сказала Пайпер. — Я не збираюсь молитися, бо більше не певна, з ким я балакаю, коли це роблю. Але ви, можливо, захочете звернутися зі словом до того Бога, якого ви сприймаєте, бо сьогодні нам потрібна уся допомога, яку ми лише зможемо отримати.

Усі зробили, як вона просила. Декотрі все ще залишалися з похиленими головами і заплющеними очима, коли Пайпер підняла свою голову і обвела поглядом присутніх: дві щойно вигнані з поліції леді-офіцери, директор супермаркету на пенсії, газетна редакторка, у котрої нема більше газети, бібліотекарка, хазяйка місцевого ресторану, підкупольна «вдовиця», котра безперестану крутить обручку в себе на пальці, місцевий універсально-торгівельний барон та троє дітей з неприродно серйозними обличчями сидять на дивані, тісно тулячись одне до одного.

— Гаразд, амінь, — оголосила Пайпер. — Я хочу передати ведення наших зборів Джекі Веттінгтон, котра знає, що треба робити.

— Мабуть, це занадто оптимістичне припущення, — посміхнулась Джекі. — Не кажучи вже, що скороспішне. Бо я хочу передати слово Джо Макклечі.

— Мені? — сторопів Джо.

— Але перш ніж він почне, — продовжувала Джекі, — я хочу попросити його друзів побути вартовими. Норрі з фасаду будинку, а Бенні з заднього боку. — Джекі помітила незгоду на їхніх обличчях і підняла руку, щоб упередити протести. — Це не для того, щоби прибрати вас звідси, це важливе завдання. Нема потреби вас переконувати, які можуть трапитися прикрощі, якщо, скажімо, нас заскочать під час таємних зборів. Ви двоє найменші. Знайдіть собі найтемніші місцинки і зачаїться там. Якщо побачите наближення когось підозрілого або поліцейську машину, поплескайте отак в долоні. — Вона сплеснула раз, потім двічі, потім ще раз. — Про все, що тут відбуватиметься, вам розкажуть пізніше, я обіцяю. Нагальний порядок денний — накопичення інформації, а не секретів.

Коли діти пішли, Джекі обернулась до Джо.

— Та коробочка, про якути розповідав Лінді. Розкажи тепер усім. Від початку до кінця.

Джо робив це стоячи, немов відповідав на уроці в школі.

— А тоді ми повернулися до міста, — закінчив він. — А цей курваль Ренні заарештував Расті.

Він витер з чола піт і знову сів на диван. Клер обняла сина рукою за плечі й додала:

— Джо вважає, що про цю коробочку не мусить дізнатися Ренні. Замість того, щоб спробувати її вимкнути або зруйнувати, Ренні захоче, щоб вона продовжувала працювати.

— Гадаю, Джо має рацію, — погодилась Джекі. — Отже, її існування і місцезнаходження — наш секрет номер один.

— Ну, я не знаю… — почав Джо.

— Що, — перебила його Джулія, — ти хочеш сказати, що Ренні мусить про неї взнати?

— Можливо. Типу того. Мені ще треба подумати.

Джекі, не допитуючись більше нічого в хлопця, повела далі.

— Друге питання нашої наради. Я хочу спробувати визволити Барбі й Расті з в'язниці. Завтра ввечері, під час загальних міських зборів. Барбі — та людина, якій Президент наказав очолити міську адміністрацію…

— Та будь-хто, аби лиш не Ренні, — гримнув Ерні. — Цей некомпетентний сучий син вважає себе володарем усього міста.

— Він майстер в одному, — докинула Лінда. — Заварювати бучу, коли це йому вигідно. Харчовий бунт і підпал газети… мені здається, ці події було сплановано ним.

— Та звісно ж, що так, — підхопила Джекі. — Людина, яка здатна вбити власного пастора…

Розі на це аж рота роззявила.

— Ти хочеш сказати, що це Ренні вбив Коґґінса?