Слава ЗСУ!

— Навіщо потрібні копи, щоби забрати скількись там балонів із газом? — здивувався Рендолф.

— Ну, — почав Великий Джим, умочуючи шматочок смаженого хліба в яєчний жовток, — ця справа сягає нашого приятеля Дейла Барбари і його планів щодо дестабілізації міста. Там перебуває пара озброєних людей, котрі, схоже на те, охороняють якусь лабораторію з виробництва наркотиків. Я гадаю, Барбара започаткував її там задовго до того, як він з'явився тут особисто; все було дуже хитро сплановано. Один із тамтешніх охоронців — це Філ Буші.

— Той лузер, — пхекнув Рендолф.

— А другий, як мені не сумно це казати, Енді Сендерс.

Рендолф якраз наколював смажену картоплю. Загриміла виделка, випавши йому з пальців.

— Енді!?

— Отака печальна правда. Це Барбара затягнув його в той бізнес — я маю достовірні дані, але не питайте мене звідки, моє джерело потребує анонімності. — Великий Джим зітхнув, а вже тоді запхав просякнутий жовтком шматок смаженого хліба собі до пельки. Святий Боже, як же хороше він почувається цього ранку! — Я здогадуюсь, що Енді дуже потрібні були гроші. Я так розумію, що банк був уже за крок від того, щоб забрати в нього аптеку. Він ніколи не мав достатньо розуму для бізнесу.

— Та й для керування містом, — додав Фредді Дентон.

Зазвичай Великому Джимові вельми не подобалося, коли його перебивали підлеглі, але цього ранку йому подобалось усе.

— На жаль, це правда, — сказав він, далеко перехиляючись через стіл, наскільки йому це дозволяло барилкувате черево. — Вони з Буші обстріляли один ваговоз із тих, які я посилав туди вчора. Ущент попробивали передні колеса. То небезпечні нікчемахи.

— Озброєні наркоші, — промовив Рендолф. — Кошмар для поліції. Людям, які туди поїдуть, треба одягти жилети.

— Гарна ідея.

— І я не поставив би на те, що Енді викрутиться безпечно.

— Господь любить тебе, я знаю. Роби, що мусиш робити. Нам потрібен пропан. Місто аж плаче без нього, і я збираюсь оголосити сьогодні на зборах, що ми знайшли свіжі запаси.

— Містере Ренні, ви остаточно вирішили, що мені не можна туди поїхати? — спитав Картер.

— Я розумію, яке це для тебе розчарування, але ти мені завтра будеш потрібен, і не там, де в них відбуватиметься гулянка з родичами. І Рендолф, гадаю, також. Та хтось таки мусить координувати цю справу, яка напевне обернеться хріновертю. Нам треба докласти зусиль, щоб люди не подавили одне одного. Хоча без цього, радше за все, не обійдеться, бо люди не вміють пристойно поводитись. Краще наказати Твічелу підігнати туди санітарну машину.

Картер усе це записував.

Тим часом Великий Джим знову звернувся до Рендолфа. Із сумно видовженим обличчям.

— Мені неприємно це казати, Піте, але мій інформатор припускає, що Джуніор теж брав участь у діяльності тієї нарколабораторії.

— Джуніор? — витріщився Мел. — Та ні, тільки не Джуніор.

Великий Джим кивнув і витер собі сухі очі сподом долоні.

— Мені теж було важко в це повірити. Я не хочу в це вірити, але ж ви знаєте, що він зараз у лікарні?

Вони закивали головами.

— Передозування наркотиків, — прошепотів Ренні, нахиляючись ще нижче над столом. — Оце й є найімовірніше пояснення того, що з ним відбувається, — він випрямився, знову втупившись у Рендолфа. — Не намагайтеся заїжджати туди з головної дороги. Приблизно за милю східніше від станції є путівець…