Слава ЗСУ!

МУРАШКИ

1

Сяйво вони побачили з протилежного боку старого іржавого мосту, який тепер висів усього лиш над ріденьким потічком грязі. Барбі нахилився вперед між передніми сидіннями фургона.

— Що це? На вигляд — немов найбільший у світі наручний годинник «Індіглоу»[419].

— Це радіація, — пояснив Ерні.

— Не хвилюйтесь, — заспокоїв Роммі. — У нас повно свинцевого полотна.

— Мені з материного телефону дзвонила Норрі, поки я на вас чекав, — почав Ерні. — Вона мені розказала про це світіння. Вона сказала, що Джулія вважає це всього лише чимось… ну, на кшталт страшила, якщо можна так висловитись.

— Я завжди вважала, що Джулія має диплом з журналістики, а не фізики, — зауважила Джекі. — Вона дуже приємна леді й розумна, авжеж, але ж ми все одно прикриємося від цієї штуки, так? Бо мені було б мало радості отримати рак яєчників або грудей у подарунок на мій сороковий день народження.

— Ми будемо швидко їхати, — сказав Роммі. — Ви можете навіть натягнути шматок отого свинцевого полотна спереду собі на джинси, якщо від цього буде легше, вам.

— Це так забавно, що я забула засміятись, — докинула вона… а потім, уявивши себе в свинцевих трусиках з модними високими вирізами по боках, зробила саме так, як він казав.

Вони під'їхали до мертвого ведмедя під телефонним стовпом. Його було видно навіть із вимкнутими фарами, бо на той час рожевий місяць і радіаційний пояс разом світили так потужно, що тут мало не газету вже можна було читати.

Поки Роммі з Джекі завішували вікна фургона свинцевими полотнищами, решта стояли півколом біля гниючого ведмедя.

— Це не радіація, — задумливо промовив Барбі.

— Атож, — кивнув Расті. — Самогубство.

— Отже, мусять бути й інші.

— Так. Але менші тварини, схоже, убезпечені. Ми з дітьми бачили чимало птахів, а я в саду навіть білку. Живу-живісіньку.

— Тоді Джулія майже напевне має рацію, — підсумував Барбі. — Світловий пояс — це дійсно один елемент відстрашування, а мертві тварини — інший. Це старий трюк, що називається — «пояс і підтяжки».

— Друже мій, я не встигаю за вами думкою, — докинув Ерні.

Натомість Расті, котрий ще студентом медичного коледжу ознайомився з поняттям «пояса й підтяжок», цілком розумів, про що йдеться.

— Це система наддостатності, — пояснив він. — Двох застережень мусить цілком вистачити. Мертві тварини вдень, а світловий радіаційний пояс уночі.

— Наскільки мені відомо, — долучився до їхнього гурту край дороги Роммі, — радіація світиться тільки в науково-фантастичних фільмах.

Расті хотів було сказати йому, що вони зараз наяву переживають такий науково-фантастичний фільм, і Роммі сам у цьому переконається, побачивши ту коробочку на вершечку гряди. Проте Роммі дійсно мав рацію.

— Це спеціально, щоб ми її побачили, — сказав він. — Те ж саме й з мертвими тваринами. Припускається, що ми собі подумаємо: «Ого, якщо тут якісь смертоносні промені, які спонукають до самогубства великих ссавців, нам краще триматися звідси подалі». Врешті-решт, що я таке, як не великий ссавець.

— А от діти не відступилися, — нагадав Барбі.

— Бо вони ж діти, — сказав Ерні, а секунду подумавши, додав: — Та ще й скейтбордери. Вони іншої породи.

— Мені це все одно не подобається, — оголосила Джекі, — але оскільки нам дійсно більше нікуди діватися, може, ми скоренько проїдемо крізь цей пояс Ван Аллена[420], перш ніж я зовсім не втратила рішучість. Після того, що відбулося у поліцейській стайні, я почуваюся дещо непевною.