Слава ЗСУ!

Джо згадав палаючі гарбузи. Норрі сказала, що все стало чорним і сонце пропало. Бенні спочатку заявив, що нічого не пам'ятає. А потім долонею ляснув собі по губах, згадав.

— Крики, — промовив він. — Я чув крики. Таке щось там було, дуже погане.

Спершу всі мовчали, осмислюючи почуте. Першим озвався Ерні.

— Палаючі гарбузи не вельми звужують діапазон пошуків, якщо це те, що ви намагаєтесь робити, полковнику Барбара. Купу гарбузів із сонячного боку стодоли можна побачити ледь не під кожною стіною в місті. Врожайний сезон на них був, — він помовчав, а потім додав: — А чи коли такий знову буде?

— Расті, а твої дівчатка?

— Та майже те саме, — і далі Расті розказав їм усе, що зміг пригадати.

— «Зупиніть Гелловін, зупиніть Великого Гарбуза», — зачудовано повторив Роммі.

— Чуваки, тут конкретно є якась схема, я відчуваю, — вигукнув Бенні.

— Нема базару, чувачок, — підтримала його Розі, і всі розсміялися.

— Твоя черга, Расті, — заохотив Барбі. — Може, варто про те, як ти зомлів, коли сюди підіймався?

— Уточнюю, я тоді не зовсім зомлів, — сказав Расті. — А всі ці речі легко пояснюються загальним стресом. Масовий психоз включно з груповими галюцинаціями — звичайна справа в тих, хто перебуває в пригніченому стані.

— Красно дякую, докторе Фройд, — уклонився Барбі. — А тепер розкажи нам, що саме ти бачив.

Расті вже дійшов до фігури в смугастому ковпаку патріотичних кольорів, і тут вигукнула Лісса Джеймісон:

— Та це ж те опудало, що стоїть на галявині перед бібліотекою. На ньому ще надіта моя стара майка з фразою з пісні Воррена Зевона…

— «Мила батьківщино Алабама, заграй-но оту пісню мертвого гурту», — продовжив її фразу Расті. — І садові совки замість рук. Ну, словом, воно загорілося. А потім «пух» — і щезло. Разом з моєю млістю.

Він обвів присутніх поглядом. Здивувався, якими розширеними очима вони на нього дивляться.

— Розслабтесь, друзі, мабуть, я бачив це опудало раніше, перед тим, як це зі мною трапилось, а моя підсвідомість потім виштовхнула його нагору, — він націлив палець на Барбі. — А якщо ти знову назвеш мене доктором Фройдом, отримаєш щигля.

— А ви насправді бачили його раніше? — запитала Пайпер. — Можливо, коли забирали своїх донечок зі школи чи ще якось? Бо ж бібліотечна галявина прямо напроти ігрового майданчика.

— Та я не пам'ятаю взагалі-то, ні, не можу пригадати.

Расті не уточнив, що останній раз він забирав дівчаток зі школи ще на початку місяця, а тоді навряд щоб десь у місті вже робилися якісь гелловінські інсталяції.

— А тепер ви, Джекі, — звернувся Барбі.

Вона витерла собі губи.

— Ви вважаєте, що це дійсно важливо?

— Так, саме так я й вважаю.

— Люди горять, — промовила вона. — І дим, а крізь нього в тих місцях, де розриви в димовій завісі, палахкотить вогонь. Здається, ніби палає весь світ.

— Йо, — підхопив Бенні. — Люди кричали, бо вони горіли. Тепер і я своє пригадав. — Він раптом сховав обличчя на плечі в Елви Дрейк. Вона його обняла.

— До Гелловіну поки що цілих п'ять днів, — сказала Клер.

— Я так не думаю, — заперечив Барбі.

11

Дров'яна піч у кутку кімнати засідань у міській раді стояла давно нікому не потрібна, вкрита пилюкою, але все ще залишалась у робочому стані. Великий Джим перевірив, чи відкрито димохід (рипнула іржаво засувка), далі витяг накопичені Дюком Перкінсом матеріали з конверта з кривавим відпечатком підошви. Погортав, кривлячись від читаного, а потім вкинув папери в піч. Конверт залишив.