Слава ЗСУ!

— Не перебивай мене, коли я говорю, Стюарте. То все наркотики. Все ті кляті ліки, вони роз'їли їй мозок. Люди все зрозуміють, коли потроху заспокояться. У Честер Міллі народ благословенно розважливий, мужній. Я вірю в наших людей, вони з честю пройдуть крізь усі негаразди, я в них завжди вірив і віритиму. До того ж зараз у головах у них нема інших думок, окрім єдиної: побачитись зі своїми рідними і близькими. Наша операція відбудеться, як заплановано, опівдні. Ти, Ферн, Роджер, Мелвін Ширлз. Очолить вас Фред Дентон. Він же підбере ще чоловік п'ять-шість, якщо вважатиме, що вони стануть у пригоді.

— Він кращий, кого ти можеш на це поставити?

— Фред цілком у порядку.

— А як щодо Тібодо? Того хлопця, котрий весь час ошивається біля тебе…

— Стюарте Бові, кожного разу, як ти розкриваєш свого рота, разом із запахом у тебе звідти тхне твоєю непевністю. Зараз же стули пельку і слухай. Ми говоримо про хирлявого наркомана і фармацевта, котрий гусака не здатен налякати. Ти даси мені на це «амінь»?

— Йо, амінь.

— Поїдете двома міськими ваговозами. Зв'яжись із Фредом, щойно ми закінчимо цю розмову, він іще мусить бути десь тут неподалік, і розкажи йому, що до чого. Скажи йому, що завтра вам усім треба подбати про власну безпеку. Там, у задній коморі, у поліцейській дільниці повно всякого лайна, що його нам колись скинули зі Служби нацбезпеки — куленепробивні жилети і бронекуртки і ще хтозна-що — тож хоча б тепер воно стане нам у пригоді. А тоді поїдете туди і викурите звідти ту парочку. Нам потрібен той пропан.

— А як щодо лабораторії? Я думав, може, нам її варто спалити…

— Ти здурів? — Картер, котрий саме в цю мить повернувся до кімнати, подивився на нього здивовано. — З усіма тими хімікатами, що там складовані? Одна справа газета Шамвей; а тут казан з абсолютно іншим варивом. Тобі варто бути розважливішим, бо я почну думати, що ти такий же йолоп, як Роджер Кіл'ян.

— Гаразд, — Стюарт промовив понуро, але Великий Джим був певен, що той зробить усе правильно. Та й все одно він більше не міг витрачати на нього час; будь-якої хвилини може прийти Рендолф.

«Достоту, парад дурнів довічно нескінченний», — подумав він.

— Ну, а тепер восхвалимо Бога великого, — проказав Великий Джим. Внутрішнім зором він побачив себе верхи на спині в Стюарта, як він топче його обличчям у грязюку. Захоплива вийшла картинка.

— Хвалімо Бога, — пробурмотів Стюарт.

— Амінь, брате, — відгукнувся Великий Джим і відімкнувся.

12

Скоро по цьому прийшов і шеф Рендолф, з утомленим, але задоволеним обличчям.

— Здається мені, що декількох наймолодших новобранців ми втратили назовсім, Додсон, Рокліфф і синок Річардсонів пішли, але більшість інших тримаються. І я заохотив декількох нових. Це Джо Боксер… Стаббі Норман, Обрі Таул… той, що його брат, ну, ти знаєш, тримає книгарню…

Великий Джим доволі терпляче слухав цю тираду, щоправда, лише краєм вуха.

Коли Рендолф нарешті заглух, Великий Джим підштовхнув до нього по полірованій стільниці конверт із написом ВЕЙДЕР.

— Ось те, чим вимахувала наша бідна Ендрія. Поглянь-но сам.

Рендолф завагався, потім відшпилив клапан і витяг звідти стос аркушів.

— Але тут нема нічого, лише чистий папір.

— Твоя правда, правдива й істинна. Коли збереш завтра свій особовий склад — у поліцейській дільниці, рівно о сьомій ранку, бо наші мурашки мусять почати метушитися вельми рано, ти слухай уважно, коли дядько Джим тобі щось говорить, — можеш їм роз'яснити, що бідна жінка була просто не в собі, як той анархіст, котрий застрелив президента Маккінлі.