Слава ЗСУ!

— Нахиляйся. Уяви, що миєш своє гарне біляве волосся.

— Ліндо? — погукав Терсі. — Як ви там?

«Господи, хоч би він не запитав, чи зібрала я вже харчі. Прошу, Господи, вбережи нас від цього».

А слідом її прохромила інша думка: «Де дитячі валізки? Дівчатка вже були спакували кожна собі дорожню валізку. А якщо вони складені у вітальні?»

— Відповідай йому, скажи, що в тебе все гаразд, — наказав Картер. — Нам же не потрібен тут цей хіпі. Чи діти. Авжеж?

Боже, ні. Але де ж вони поставили свої валізки?

— Нормально! — гукнула вона.

— Скоро вже? — перепитав Терстон.

«Ох, Терсі, замовкни».

— Ще п'ять хвилин.

Терстон хвильку постояв з таким виразом, ніби хотів ще про щось запитати, але потім знову взявся гойдати дівчаток.

— Добре впоралась. — Тепер Картер навалився на неї, у нього встав. Вона відчула його задом крізь тканину джинсів. За відчуттям, той був великий, як розсувний ключ. Та раптом Картер відступився.

— Скоро що?

Вона ледь не сказала «готувати сніданок», але брудні тарілки лежали в мийці. На довгу мить її розум засліпило оглушливою порожнечею, і вона навіть мало не благала, щоб він знову притиснувся до неї своїм кілком, бо, коли в чоловіків вмикаються їхні менші голівки, великі вимикаються на профілактику.

Натомість він знову шарпонув її руку.

— Кажи мені, мамуню. Порадуй татуся.

— Печиво! — віддихнула вона. — Я їм пообіцяла зробити печиво. Діти просили!

— Печиво без електрики, — гмикнув він. — Кращий жарт тижня.

— Це те печиво, яке не треба пекти! Зазирни в комірчину, ти, сучий сину!

Якби зазирнув, він дійсно побачив би там на полиці коробку з сумішшю для швидкого приготування вівсяного печива. Але, подивившись униз, також побачив би напаковані припасами торби. Скоріш за все, так би він і зробив, якби йому впало в око, скільки в коморі зовсім пустих або напівпорожніх полиць.

— Ти не знаєш, де він. — Знову Картер навалився на неї зі своєю ерекцією. Вона цього вже майже не відчувала через пульсуючий біль у плечі. — Так ти запевняєш.

— Так, я думала, це ти знаєш. Думала, ти прийшов до мене повідомити, що його поранено або вби…

— А я думаю, твоя гарнюня кругла срака бреше. — Руку їй підсмикнуло ще вище, біль став зовсім скаженим, потреба закричати нестерпною. Але якось вона утрималася.

— Я гадаю, ти багато чого знаєш, мамуню. І якщо мені зараз не розкажеш, я виверну тобі руку з суглоба. Останній раз питаю. Де він?

Лінда змирилася з тим, що їй зараз буде вивихнуто руку. А може, й обидві. Питання в тім, чи втримається вона, не закричить, бо інакше сюди прибіжить Терстон і обидві Джей-Джей. З понурою головою, з волоссям, звисаючим у раковину, вона промовила:

— Моя срака. Чом би тобі її не поцілувати, довбаний виблядку? Може, вона розтулиться й скаже тобі «привіт».

Замість того, щоб виламати їй руку, Картер розсміявся. Гарно сказонула. І він їй повірив. Вона б ніколи не наважилася говорити з ним таким тоном, якби не казала правду. От лишень, якби вона тільки була не в «Лівайсі». Трахнути її, можливо, все одно не вигоріло б, але якби на ній була спідниця, він міг би наблизитися до цього впритул. А попри те, сухотерка теж не найгірший спосіб розпочати День побачень, хай навіть не об м'якенькі трусики, а об цупкий джинсовий котон.

— Не смикайся і тримай язика на припоні, — шепнув він. — Тоді зможеш залишитися ціла, непопсована.