Слава ЗСУ!

Мел просто побіг.

Він продирався назад, крізь дерева, не відчуваючи, як гілки шмагають йому обличчя, раз він упав і, підхопившись, вибіг нарешті на галявину, де стояли їхні ваговози. Завести перший і погнати звідси було найрозсудливішим, що годилося б зараз зробити, проте Мел і розсудок розійшлися дорогами. Скоріш за все, він учкурив би прямо по просіці аж до Малої Курви, якби інший з них двох, котрі вижили, не вхопив його за плече, не припечатав його до стовбура великої сосни.

То був Обрі Таул, брат хазяїна книгарні. Дебелий, незграбний чолов'яга з вицвілими очима, котрий подеколи допомагав своєму брату в крамниці, але рідко промовляв бодай одне зайве слово. Дехто в місті вважав, що Обрі тупак, але зараз він не виглядав на тупого. І паніки в нім не було помітно.

— Я хочу повернутися назад і дістати того сучого сина, — повідомив він Мелвіну.

— Щасти тобі, друже, — відповів Мел. Він відштовхнувся від дерева і знову розвернувся в бік просіки.

Обрі знову штовхнув його до стовбура, цього разу жорсткіше. Змахнувши рукою волосся собі з очей, він показав на «Геклер & Кох», що висів у Мела поперек черева.

— Ти нікуди не підеш.

Ззаду почулася нова автоматна черга. І вереск.

— Ти це чув? — спитав Мел. — Ти хочеш повернутися до цього? Обрі подивився на нього зверхньо.

— Тобі не конче треба йти разом зі мною, але ти мене прикриєш. Тобі це зрозуміло? Ти зробиш, що тобі сказано, або я тебе сам пристрелю.

18

Обличчя шефа Рендолфа розпливлося в усмішці.

— Супротивник зв'язаний боєм позаду нашої цілі. Все йде відповідно до плану. Поїхали, Стюарте. Прямо по під'їзній алеї. Там висадимося і пройдемо навпростець крізь студію.

— А якщо вони в сараї? — спитав Стюарт.

— Ми й тоді зможемо вдарити на них ззаду. Давай уже, поїхали! Поки ми все не пропустили.

Стюарт Бові рушив.

19

Енді почув стрілянину з-поза складської будівлі, але Майстер не засвистів, тож він залишився на місці, під прикриттям свого дерева. Він сподівався, що там, у Майстра, все гаразд, бо зараз перед ним поставали власні проблеми: міський ваговоз якраз завертав на під'їзну алею радіостанції.

З його наближенням Енді потроху обходив дуб, весь час тримаючи дерево між собою й машиною. Ваговоз зупинився. Відчинилися двері, й вилізли четверо чоловіків. Енді був майже певен, що троє з них — це ті самі, що приїздили й минулого разу… принаймні щодо містера Курника він точно не мав сумнівів. Енді будь-де впізнав би оті його зелені, закаляні курячим лайном гумові чоботи. Гіркі люди. Енді не збирався дозволити їм запопасти Майстра з тилу.

Він вигулькнув з-за дерева і пішов просто серединою дороги. КЛОДЕТТ висів на ньому, немов за статутною командою «зброю на груди». Під його підошвами рипів гравій, але навкруги було повно звукового прикриття: Стюарт залишив двигун ваговоза ввімкнутим, а від станції голосно лунала музика госпел.

Він підняв «Калашникова», але змусив себе зачекати. «Дай їм збитися докупи, якщо в них до цього дійде». Наближаючись до дверей студії, вони дійсно збилися в купу.

— Йо, це ж містер Курник зі своїми приятелями, — промовив Енді, розтягуючи слова, з доволі схожою на Джона Вейна інтонацією. — Як справи, хлопці?

Вони почали розвертатися. «За тебе, Майстре», — подумав Енді й відкрив вогонь.

Братів Бові й містера Курника він убив першою ж довгою чергою. Рендолфа тільки поранив. Енді відклацнув магазин, як навчив його Майстер Буші, і, вихопивши з-за ременя штанів новий, загнав його на місце. Шеф Рендолф повз до дверей радіостанції, і кров текла в нього з правої руки й ноги. Він озирнувся через плече, величезні очі яскравіли на залитому потом обличчі.