Слава ЗСУ!

На плече рядовому впала долоня сержанта.

— Ти оглух? Я тобі наказав…

— Вентилятори сюди, сержанте! Сюди треба поставити вентилятори!

— Про що це ти базі…

Еймс загорлав сержантові Гроху просто у вічі:

— Там є живий!

7

У червоному візку залишався один-єдиний балон, коли Нечупара Сем добрів до табору біженців біля Купола, і стрілка на його датчику стояла лише трішки вище від нуля. Він не заперечував, коли Расті взяв його маску й приклав до обличчя Ерні Келверту, лише підповз до Купола поряд з тим місцем, де сиділи Барбі й Джулія, та почав глибоко вдихати. На нього з цікавістю подивився коргі Горес, котрий теж сидів біля Джулії.

Сем перекинувся на спину.

— Хай його й малувато, але все'дно воно краще за те, що я мав. Останки ув отих балонах завше на смак гидотні, зовсім не те, що свіженькі вершки на початку.

А тоді, неймовірно, він взяв і запалив сигарету.

— Погасіть, а чи ви збожеволіли? — гукнула Джулія.

— Та я ледь не вмер без курива, — відповів Сем, затягуючись з явною насолодою. — Біля кисню ж не міг закурити, самі розумієте. Міг сам себе підірвати, либонь. Хоча дехто курять і нічо.

— Та нехай вже, — промовив Роммі. — Воно ніскільки не гірше за те лайно, яким ми зараз дихаємо. Я так розумію, що смола з нікотином у його легенях слугують йому захистом.

Підійшов і сів поряд з ними Расті.

— Цей балон — уже вбитий солдат, — повідомив він, — але Ерні зробив з нього кілька вдихів. Зараз йому начебто трохи полегшало. Дякую, Семе.

Сем відмахнувся:

— Мій кисень — ваш кисень, доку. Чи був таким принаймні. Слухайте, а ви не можете його наробити з чогось у вашій санітарній кареті? Хлопці, котрі підвозять мені балони — котрі підвозили, тобто, поки тут гівно не потрапило у вентилятор, — так вони могли його робити прямо у своїй будці. У них там стояла якась хріновина, чорти-його-знаття як вона зветься, коротше, якась така помпа.

— Концентратор кисню, — кивнув Расті, — І ти таки маєш рацію, в санітарному фургоні є такий. На наше нещастя, він поламаний. — Він вискалився, що, певне, мусило означати усмішку. — І поламаний вже місяців зо три.

— Чотири, — уточнив, підходячи, Твіч. Він не відривав очей від Семової сигарети. — Я так розумію, що у вас більше нема жодної, хіба що я помиляюся?

— Навіть не думай, — втрутилась Джинні.

— Боїшся, щоб я не забруднив атмосферу в цьому тропічному раю, змусивши тебе до пасивного паління, милочко? — запитав Твіч, але, коли Нечупара Сем простягнув йому пом'яту пачку «Американських Орлів», Твіч похитав головою.

— Я особисто подавав заявку на заміну концентратора кисню, — продовжив Расті. — До наглядової ради лікарні. Вони сказали, що шпитальний бюджет весь вичерпано, але я можу спробувати звернутися до міста, може звідти допоможуть. Тож я подав запит до ради виборних.

— До Ренні, — промовила Пайпер.

— До Ренні, — кивнув Расті. — Отримав відповідь по всій формі, що моє питання буде розглянуто на присвяченому бюджету засіданні ради в листопаді. Ну, то побачимо тоді. — Він скинув руки до неба й засміявся.

Тепер вже й решта біженців зібралися навкруги, з цікавістю дивлячись на Сема. І з жахом на його сигарету.

— Як ви дісталися сюди, Семе? — запитав Барбі.

Сем більш ніж залюбки готовий був оповідати свою історію. Розпочав він з того, як завдяки діагнозу «емфізема» і своєму МЕДИКАЛУ, він почав отримувати регулярне постачання кисню, і як у нього іноді накопичувалися повні балони. Розповів, як почув вибух і що побачив, вийшовши надвір.