Слава ЗСУ!

Гіггінс (підводячись і йдучи через кімнату до Пікерінга). Пікерінгу, якби ми взяли цього чолов’ягу в роботу на три місяці, то потім він зміг би вибирати між постом міністра й кафедрою проповідника в Уельсі.

Пікерінг. Що скажете на це, Дулитле?

Дулитл. Тільки не я, батечку, красненько вам дякую. Наслухався я і проповідників, і прем’єр-міністрів, бо ж мислячий чоловік, і гра в політику, чи релігію, чи там суспільні перебудови - це все те саме, що й усі інші забави. Але я скажу вам: собаче воно життя, хоч з якого боку глянь на нього. Моя лінія - недостойна вбогість. Обрати не той стан, який би схвалювало суспільство, це… це… ну, це єдине, що має в собі цікавинку, як на мій смак.

Гіггінс. Либонь, ми таки повинні дати йому п’ятифунтівку.

Пікерінг. Побоююсь, що вона не піде йому на добро.

Дулитл. Ще й як піде на добро. Не бійтеся ви, що я покладу її та ощаджатиму, та розледачію через ту грошину. До понеділка від тої п’ятифунтівки й пенні не зостанеться, і подамся я все так само на роботу, неначе й не мав ніколи такого багатства. Можу закластися з вами, що аж ніяк не стану жебраком через вашу п’ять фунтів. Тільки разочок гульнемо добренько з моєю старою, дамо собі втіху, а комусь - заробіток, ну а вам - щасливу думку, що ті гроші не викинуто на вітер. Та ви б самі не зуміли їх краще потратити.

Гіггінс (дістає гаманця й стаючи між Дулитлом і роялем). Ні, цього не збороти! Даймо йому десять. (Простягає сміттяреві дві банкноти.)

Дулитл. Ні, батечку! У старої не стане духу проциндрити цілих десять фунтів - ба навіть я навряд чи посмію. Десять фунтів - це великі гроші, я через них ще зроблюся розважливим, а тоді вже - прощай, щастя! Ви дайте мені, батечку, що я прошу: ані на пенні більше й ані на пенні менше.

Пікерінг. А чом ви не оженитеся на тій вашій старенькій? Я більше схиляюся до тієї лінії, щоб заохочувати саме таку неморальність.

Дулитл. А ви скажіть їй це, батечку, скажіть-но їй! Я ж не проти. Бо саме я страждаю від цього. Не маю я ніякої влади над нею Мушу всіляко піддобрятися до неї. Засипати її подарунками. Купувати їй якісь гріховидні вдяганки. Я - раб у тієї жінки, батечку, і тільки через те, що не доводжуся їй законним мужем. І вона це добре знає. Хто б змусив її вийти за мене! ось вам моя порада, батечку: женіться на Елайзі, поки вона молоденька й не знає ще, що й до чого. Зараз не женитеся - пошкодуєте згодом. А женитеся, то вона шкодуватиме згодом, але хай краще вона шкодує, ніж ви, бо ж чоловік, а вона просто жінка і все’дно не тямить, що то за штука - щастя!

Гіггінс. Пікерінгу! Якщо ми ще хоч хвилину послухаємо цього чолов’ягу, то в нас із вами не лишиться аніяких переконань. (До Дулитла.) Здається, ви сказали “п’ять фунтів”?

Дулитл. Красно дякую вам, батечку.

Гіггінс. Ви певні, що не візьмете десятки?

Дулитл. Не зараз. Іншим разом, батечку.

Гіггінс (вручаючи йому п’ятифунтову банкноту). Прошу!

Дулитл. Дякую вам, батечку! Бувайте здорові! (Квапливо рушає до дверей, аби вислизнути із своєю здобиччю. Але на порозі стикається віч-на-віч із витонченою та вишукано-чистою молодою японською пані в простому бавовняному блакитному кімоно, вигадливо всипаному маленькими білими жасминовими квіточками. Поруч неї - місіс Пірс. Сміттяр чемно ступає вбік і вибачається.) Перепрошую, панночко!

Японська пані. Та ну! Чи ж ви не впізнаєте своєї рідної дочки?

Дулитл, Гіггінс, Пікерінг (вигукуючи одночасно). Свят-свят! Це Елайза! Що це? Ну і ну! Господи!

Лайза. Дурний у мене вигляд?

Гіггінс. Дурний?

Місіс Пірс (із порога). Ну ж бо, містере Гіггінсе, прошу вас, не кажіть нічого такого, щоб дівчина запишалась собою.

Гіггінс (усвідомивши). О! Ваша правда, місіс Пірс. (До Елайзи.) Таки збіса дурний вигляд!

Місіс Пірс. Прошу вас, пане!

Гіггінс (виправляючись). Я хотів сказати: вкрай дурний вигляд.

Лайза. Треба ще надягти мого капелюшка - з ним буде вигляд хоч куди. (Бере свого капелюшка, надягає на голову і йде через кімнату до каміна, величаючись, ніби модниця.)

Гіггінс. Нова мода, клянусь святим Георгієм! А мало б виглядати жахливо!

Дулитл (з отецькою гордістю). Ну, я б ніколи не подумав, що вона так легко відмиється і стане така гарненька, батечку. Вона робить мені честь, правда ж?

Лайза. А, тут легко відмитися, скажу я вам. Гаряча й холодна вода в крані, набирай собі скільки хочеш, тієї чи тієї. І пухнасті рушники, й вішалка під ними така гаряча, що пальці попечеш. М’якенькі щітки, щоб відмивати бруд з тіла, і ціла миска мила, духмяного, мов первоцвіти. Тепер я знаю, чому панії такі чистенькі. Вони купаються залюбки! Знали б вони, як то митися таким, як оце я!