Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пігмаліон

Один із гостей, зайнятий тим самим, стоїть спиною до глядача. Забравши свої номерки, він обертається, показуючи себе поважним молодиком із вражаюче зарослим обличчям. Він має величезні вуса, що хвилями єднаються з розкішними бакенбардами. Кущі волосся хвилюються на його бровах, його чуприна низько підстрижена на потилиці й лисніє, щедро чимось намащена. Вбраний він дуже гарно. На грудях у нього кілька нікчемних медалей. З усього видно, що це чужинець, наздогад - вусатий пандур з Угорщини, але, попри люте враження від його волохатості, він вельми люб’язний і привітно-балакучий.

Впізнавши Гіггінса, він широко розводить руки й наближається до того, сповнений ентузіазму.

Вусань. Маестро, маестро! (Обіймає Гіггінса й розціловує його в обидві щоки.) Ви пам’ятаєте мене?

Гіггінс. Ні. Не пам’ятаю. Хто ви в чорта такий?

Вусань. Я - ваш учень, ваш перший учень, ваш найкращий та найбільший учень. Я той самий малий Непомук, той чудо-хлопець. Я прославив ваше ім’я по всій Європі. Ви навчали мене фонетики. Ви не могли забути мене.

Гіггінс. Чом ви не голитеся?

Непомук. Я не маю вашою імпозантної зовнішності, вашого підборіддя, гордого чола. Коли я поголюся, ніхто мене не помічає. А так усі мене знають, звуть мене “Волосатий Дік”.

Гіггінс. А що ви тут робите, серед усіх цих великих цабе?

Непомук. Я - перекладач. Я розмовляю тридцятьма двома мовами. Їм не обійтися без мене на цих міжнародних вечірках. Ви - великий знавець жаргону кокні: хай тільки людина розтулить рота - і ви тут-таки вкажете її точну адресу в межах Лондона. А я вкажу будь-чию адресу в межах Європи.

Ліврейний лакей збігає вниз по сходах і підходить до Непомука.

Лакей. Ви потрібні нагорі! Її світлість не може порозумітися з одним грецьким паном.

Непомук. Дякую - так, негайно!

Лакей зникає в юрбі.

Непомук (До Гіггінса). Цей грецький дипломат прикидається, ніби ні слова не розуміє й не розмовляє по-англійському. Мене він не ошукає! Він-бо син годинникаря з Кларкенвелла. А розмовляє він такою каліченою англійщиною, що не сміє й слова мовити, бо зразу ж виказує своє походження. Я допоможу йому прикидатися, але здеру з нього за це грубі гроші! З усіх них здеру гроші. Ха-ха! (Поспішає нагору.)

Пікерінг. Чи з цього молодця справді такий великий знавець? Чи не викриє він Елайзи й чи не почне її шантажувати?

Гіггінс. Побачимо. Викриє її - я програю свій заклад.

Елайза вертається з гардеробної і приєднується до чоловіків.

Пікерінг. Ну, а зараз, Елайзо, в бій! Ви готові?

Лайза. А ви нервуєтеся, полковнику?

Пікерінг. Страшенно! Почуваюся точнісінько так, як було колись перед першим моїм боєм. Але це тільки перший раз страшно.

Лайза. А для мене це не перший раз, полковнику. Я проробляла це разів п’ятдесят - ні, сотні разів! - коли снила уяв у своєму свинарничку а Ейнджел-корті. І зараз я сню уяв. Пообіцяйте мені, що не дозволите професорові Гіггінсу розбудити мене, бо коли він мене таки розбудить, я все-все позабуваю і знов заговорю так, як говорила колись на Друрі-лейн.

Пікерінг. Ані пари з уст, Гіггінсе! (До Елайзи.) Ну, готові?

Лайза. Готова.

Пікерінг. Ходім!

Вони підіймаються сходами, Гіггінс іде позаду. Пікерінг щось шепоче лакеєві на першій площадинці сходів.

Лакей першої площадинки. Міс Дулитл, полковник Пікерінг, професор Гіггінс!

Лакей другої площадинки. Міс Дулитл, полковник Пікерінг, професор Гіггінс!

Нагорі, де кінчаються сходи, гостей приймають посол з дружиною, біля якої стоїть Непомук.

Господиня (тиснучи Елайзі руку). Гау д’ї ду?

Господар (у тому ж дусі). Гау д’ї ду? Гау д’ї ду, Пікерінгу?

Лайза (із граційною поважністю, яка вселяє шанобливий острах у господиню). Гау ду ю ду? (Проходить до вітальні.)

Господиня. Це ваша прийомна дочка, полковнику Пікерінгу? Вона зробить сенсацію.

Пікерінг. Це така добрість з вашого боку - запросити її заради мене! (Проходить далі.)

Господиня (до Непомука). Вивідайте усе про неї!

Непомук (кланяючись). Ваша світлосте… (Щезає в юрбі.)

Господар. Гау д’і ду, Гіггінсе? Тут у вас сьогодні є суперник. Він назвався вашим учнем. Чи годиться він на що-небудь?

Гіггінс. Він може вивчити мову за півмісяця, знає їх десятки. Це певна ознака, що дурень. А в фонетиці - взагалі нуль.

Господиня. Гау д’і ду, професоре?

Гіггінс. Гау ду ю ду? Вся ця затія - жахлива докука для вас. Даруйте, що я беру в ній участь! (Проходить далі.)

У вітальні й далі, в анфіладі салонів, прийом у повному розпалі. Елайза проходить через усі ці приміщення. Вона так зосередилася на своєму випробуванні, що йде, мов сновида в пустелі, а не як дебютантка у світській юрбі. Люди припиняють розмови, щоб подивитися на неї, милуючись її сукнею, діамантами й дивною привабою її вроди. Молодняк по кутках вилазить на стільці, щоб хоч побачити її.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

  10.09.2014

ти красава


anonymous69 16.02.2014

дуже цікава п'эса. трішки терпіння та більше наполегливості і кожен досягне недосяжного! рекомендую прочитати та поринути у світ головних героїв.


Додати коментар