Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Пішохідний міст над Дніпром

 "Пішохідний міст над Дніпром"

Сильна спека маринувала всю країну який день підряд. Стовпчики термометрів завмерли на аномальних показниках і так запишалися цим, що аж до самих сутінок не хотіли їх змінювати.

Порятунку не було ніде. Здавалося, ніби вся планета перетворилася на здоровенну мікрохвильову піч, яку ще й хтось увімкнув на повну потужність. Особливо нестерпним це почуття було у мешканців панельних багатоповерхівок. Там навіть вночі не вдавалося знайти собі місця від духоти.

У одному такому будинку, у вузькому просторі комунальної квартири жила дівчина, студентка. Вона навмисне залишилася у місті на літо, щоб підшукати собі роботу і підзаробити грошей на життя.

Проте минав вже третій тиждень, а їй і досі нічого не вдалося знайти. Ніби хтось навмисне підмовив місто проти неї, так сильно переслідували її невдачі. Гроші, які залишили батьки, закінчувалися і їй не вистачало навіть на їжу. Але вона була надто горда, щоб просити у когось. А мати повідомила, що більше не дасть. "Не вийде нічого спочатку, то повертайся додому. Нема тобі там чого робити!" - сказала так вона їй з впевненістю, що саме так і буде і цим ніби навмисне накликала на доньку усі халепи і неприємності.

І от у напівголодному стані ця дівчина знервовано лежала на ліжку і слухала з динаміка приймача важкий рок. Сил у неї майже не було. Дипресія разом з задухою тиснула на мізки і наганяла одні лише негативні настрої. Крізь голосну музику у неї в голові навязливою ідеєю крутилася одна думка: "Аби ж лише знайти таке місце, де немає спеки. І тоді все обов'язково виправиться. Я знайшла б вихід. Аби лише знайти таке місце!" Але таке було не вельми можливо ну хочаб тому, що не було такого місця, куди б не діставало сонце. Здавалося, що його промені залізали просто в душу і випікали там всі нутрощі.

На настільному механічному годиннику дуже повільно рухалася чорна стрілка. Час минав, хвилини розтягувалися в години, проте і вони все одно спливали. А от у тісному просторі кімнати не змінювалося абсолютно нічого. Дівчина так і лежала в одному положенні тіла і якби не легкі порухи грудної клітки, могло здатися, що й навіть не дихала.

Коли раптом їй найшло прозріння і вона різким рухом підвелася з ліжка. Розсіяним поглядом вона озирнулася по кімнаті і з поспіхом стала дивитися у сумочці та збирати ті копійки, які у неї ще залишилися на проїзд.

В гарячковому стані вона пригадала про великий пішохідний міст над Дніпром, куди вони ходили цієї весни разом з друзями. Там могло знайтися те місце, якого прагнули її напружені нерви. Той міст справив колись на неї сильне враження. Але до нього слід ще якось дістатися. Спершу потрібно подолати перешкоду розпеченого асфальту і вбивчих випарів громадського транспорту.

Шалені, блискучі очі знову на мить завмерли. Дівчина стиснула долонями скроні і глибоко вдихнула. Після того вона рвучким рухом підхопила свою сумку, перекинула навхрест через плече і побігла до ліфту.

Поїздка трамваєм та метро і справді стала не легким випробуванням. Хоча в підземеллі трохи було легше, тому що сякий-такий протяг створювали швидкі потяги. Та от нарешті їй вдалося досягнути довгого, білого муру поруч з трамвайною лінією. Як дівчина пам'ятала, за ним одразу мав слідувати перехід до мосту.

У неї у вухах сильно вигупував пульс, а голова злегка паморочилася, проте дівчина йшла з вірою у те, що міст - це її єдиний вихід і останній порятунок. І ось нарешті далекий берег набережної сповістив про своє наближення металевим блиском води і тією обставиною, що зникли з поля зору велечезні розважальні заклади і ресторани. Берег став справжнім, і не залишилося більше нічого крім широченного простору води і бетонної споруди над ним.

Міст і справді вражав та захоплював. Особливо, коли хтось приходив сюди вперше, то йому одразу перехоплювало подих від божевільного вітру. Відчуття волі панувало тут всюди. Люди ходили туди і сюди, і ніхто не хотів сходити з мосту. Хтось фотографувався на фоні міста та Дніпра. Хтось пив пиво просто з горлянки і голосно сміявся. Біля учасників чергової акції зібрався натовп міщан, які сподівалися щось отримати задарма.

І серед всього цього місива людей, спеки та водяного вітру, зупинилася дівчина з гарячкуватим поглядом. Вона завмерла і з відчаєм та розчаруванням дивилася довкола. І зовсім тут не стако краще. І рішення що робити, також не з'явилося. Усе безглуздо і марно. Як не намагайся, що не роби та куди не тікай, все одно жити так як хочеш, тобі не дозволять.

Дівчина підійшла до бортика і подивилася вниз. Одне з рішень могло б чекати тут, та їй стало дуже страшно. Десь поруч пролетіла річкова чайка. Це створіння природи було довершеним і красивим. Але заздрість у серці викликало не це, а та воля і сила, які випромінювали її рухи та тіло.

Студентка пробула на мосту доти, поки сонце не стало сідати, а температура повільно не почала спадати. Люди розходитися не поспішали. Навіть навпаки, надвечір їх стало ще більше. Зрештою дівчина повернулася і взялася йти назад. Вона нікуди не поспішала. Останні гроші пішли на проїзд сюди, тож на зворотньому шляху дівчині доведеться покладатися лише на власні ноги. Але їй вже було все одно. Та й очі у неї щось стухли.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

Admin 10.05.2011

спробуйте написати Мрії в особисті повідомлення. або можливо вона сама відповість на форумі


KatanaBonita 10.05.2011

Написано чудово,- хочеться дочитати до кінця, як то говорять на одному подисі.
А яою справо хотіла би займатися дівчина, щоб відчувати себе щасливою. Те щоб вистачало вільного часу та грошей з оповідок я зрозуміла, але хотілось би детальніше для повної картини.


KatanaBonita 09.05.2011

А чому все так песимістично?


Додати коментар