Слава ЗСУ!

Так, мов леви, відважно бились франки.

Та мчить Марсілій, у бою завзятий,

На скакуні, якого звуть Ганьйоном.

Його острожить жорстко й б\'є Бевона,

Володаря міст Бальни та Діжона.

Цар розбиває щит, трощить і панцир,

Спис в плоть ввійшов, і мертвим впав Бевон.

А потім цар убив Іворія з Івоном,

І після них Джерарда з Руссільйона.

Неподалік Роланд нестямно бився.

Він крикнув мавру: «Проклятий будь Богом!

Моїх поубивав жорстоко друзів!

Тепер за це сповна мені ти сплатиш

И дізнаєшся, чому так зветься меч мій!»

Граф підскакав, по-лицарськи ударив,

Вмить кисть правиці відрубав цареві.

Меч знову блиснув - голову русяву

Відсік його синочку Джурфалену.

Невірні закричали: «Магомете!

І всі боги! Допоможіть помститись!

Невтримних вояків король зоставив!

Скоріше згинуть, ніж залишать битву!»

А потім заволали: «Тож тікаймо!»

І всі сто тисяч враз порозбігались.

Даремно кликати - не повернути.

Аой!

143

Що ж далі? Адже цар Марсілій втік вже.

Халіф лишився - він цареві дядько,

Гармальї цар, Альферни й Карфагена,

А також проклятого краю ефіопів.

Його васали - чорношкіре плем\'я,

В них величезний ніс, широкі вуха,

їх тисяч п\'ятдесят та навіть більше.

Вони на конях, вигляд войовничий,

Над ними переможний клич лунає.

Роланд промовив: «Нас лишилось мало,

І вірна смерть витає за плечима.

Той зрадник, хто віддасть життя задаром!

Тож нищіть маврів гострими мечами,

Не на життя, на смерть ми маєм биться.

Коли примчить сеньйор наш Карл на поле,

Покараних в бою тут маврів знайде:

За франка - по п\'ятнадцять душ невірних!

Карл нас благословлятиме за подвиг!»

Аой!

СМЕРТЬ ОЛІВ\'ЄРА

144

Коли Роланд побачив рід триклятий,

Чорніший за чорнило густотемне,

В якого зуби лиш яскраво-білі,

То граф сказав: «Я відчуваю серцем,

Я знаю - помремо сьогодні в битві.

Тому даю наказ вам, франки, - бийте!»

А Олів\'єр: «Неслава боягузам!»

І з цим всі франки кинулися в січу.

145

Невірні бачать - франків дуже мало,

Тож з пихою й полегшенням зітхнули:

«А справи Карла кепські!» - гомоніли.