Слава ЗСУ!

Спливло багато спогадів яскравих:

Численні землі, всі мечем узяті,

Красуня-Франція, рідня привітна,

І Карл Великий, володар і вчитель...

Від згадок цих не стримав сліз небога,

Важких зітхань... Та не забув й про себе,

Бо визнає свій гріх, блага прощення в Бога:

«Отець небесний, ти брехні не знаєш!

Ти вивів з мертвих Аазаря святого,

Ти Даниїла спас від лютих левів,

Врятуй мене од мук, страждань посмертних

За ті гріхи, що їх в житті накоїв!»

Він простягнув до Бога рукавицю,

І Гавриїл прийняв її ласкаво...

Роланд, на груди голову схиливши,

Схрестивши руки, смерті ждав покірно.

І Бог послав до нього херувимів.

Злетіли з Неба Рафаїл-заступник

І Михаїл, потвор злих переможець,

І сам архангел Гавриїл святійший...

Віднесли душу графа в Райські кущі!

ПЛАЧ ФРАНКІВ І ПОЧАТОК ПОМСТИ

177

Роланд помер. Душа його на Небі.

Нарешті Карл прибув до Ронсевалю.

Усі стежки та тропи, всі доріжки,

Всі галяви, поляни і простори

Завалені тілами франків й маврів.

«Де ви, небоже милий? - Карл гукає. -

А де архієпископ? Олів\'єр де?

Де ви, Джеріне, й друг Джер\'єр ваш любий?

Де ви, Отон з сміливим Берендж\'єром?

Івон з Іворієм, яких любив я?

Що сталося з гасконцем Енджельєром?

А з герцогом Самсоном, Ансеїсом?

І де старий Джерард із Руссільйона?

Де ви, мої дванадцять кращих перів?»

Та марно кликати. Навкруг лиш тиша.

«О Боже! - мовив Карл. - Тож недаремно

Передчував я лихо! Чом спізнився?»

Рве сиву бороду в жорстокім гніві,

Ридає гірко, з ним усі барони,

І двадцять тисяч падають зомлілі,

Найбільше ж тужить герцог Найм старезний.

178

І не було там лицаря, барона,

Який не лив би сліз гірких од жалю

За сином любим, братом чи небожем,

За друзями чи за васалом можним.

Багато з них попадали, обмерлі,

Один лиш герцог Найм тверезо мислив,

Розважливо до Карла він звернувся:

«Он, сіре, гляньте, у двох льє приблизно

Великий шлях, де курява, мов хмара,

Там раті йдуть поганців нечестивих.

Вперед! І помстимось за наше горе!»

«Як вже далеко! - каже Карл. - О Боже!

Честь поверни! Бо Франція-красуня

Свої вже втратила найкращі квіти!»

Він наказав Джебоїну з О доном,