Слава ЗСУ!

— Ви бачите її, Вотсоне? — проревів він: — Бачите?

Але я нічого не бачив. Поки Холмс чиркав сірником, я чув тихий виразний свист, але раптове яскраве світло так засліпило мої стомлені очі, що я не міг нічого розгледіти і не зрозумів, чому Холмс так люто хльоскає тростиною. Однак я встиг помітити вираз жаху і відрази на його мертвотно-блідому обличчі.

Холмс, переставши шмагати, пильно розглядав вентилятор, як раптом тишу ночі розітнув такий жахливий крик, якого я не чув ніколи вжитті. Цей хрипкий крик, у якому змішалися страждання, страх і лють, лунав усе голосніше і голосніше. Розповідали потім, що не тільки в селі, а й у віддаленому будиночку священика крик цей розбудив усіх сплячих. Похолодівши від жаху, ми дивилися один на одного, поки останній звук цього крику не завмер у тиші.

— Що це значить? — спитав я, задихаючись.

— Це значить, що все скінчилось, — відповів Холмс. — І, по суті, це на краще. Візьміть револьвер, і ходімо в кімнату лікаря Ройлотта.

Обличчя в нього було суворе, він засвітив лампу і пішов коридором. Двічі він постукав у двері кімнати лікаря, але зсередини ніхто не відповів. Тоді він повернув ручку і ввійшов до кімнати. Я йшов за ним слідом, тримаючи в руці заряджений револьвер.

Незвичайне видовище постало перед нашими очима. На столі стояв ліхтар, кидаючи яскравий промінь світла на залізну вогнетривку шафу, одна з дверцят якої була напіввідчинена. Біля столу на солом'яному стільці сидів лікар Грімебі Ройлотт у довгому сірому халаті, з-під якого виднілися голі щиколотки. Ноги його були в червоних турецьких туфлях без задників. На колінах лежав той самий батіжок, який ми ще вдень помітили в його кімнаті. Він сидів, задерши підборіддя і спрямувавши нерухомий погляд у стелю; в очах застиг вираз страху. Навколо його голови туго обвилася якась незвичайна, жовта з коричневими цяточками стрічка. З нашою появою лікар не ворухнувся і не зронив ні звуку.

— Стрічка! Пістрява стрічка! — прошепотів Холмс.

Я зробив крок уперед. Тієї ж миті дивний головний убір заворушився, і над волоссям лікаря Ройлотта піднялася гранована голівка й роздута шия жахливої змії.

— Болотна гадюка! — вигукнув Холмс. — Найсмертоносніша індійська змія! Він помер через десять секунд після укусу. «Хто підніме меч, той від меча і загине, і той, хто риє іншому яму, сам у неї потрапить». Посадимо цю тварину в її лігвище, відправимо міс Стоунер у яке-небудь спокійне місце і дамо знати поліції про те, що сталося.

Він схопив батіжок з колін мертвого, накинув петлю на голову змії, стягнув її з її жахливого сідала, жбурнув усередину вогнетривкої шафи і зачинив дверцята.

Такі справжні обставини смерті лікаря Грімсбі Ройлотта із Сток-Морона. Не буду детально розповідати, як ми повідомили сумну новину зляканій дівчині, як ранковим потягом відправили її під опіку тітки в Харроу і як тупувате поліцейське слідство дійшло висновку, що лікар загинув через власну необережність, забавляючись зі своєю улюбленицею — отруйною змією. А про інше Шерлок Холмс розповів мені, коли ми наступного дня поверталися назад.

— Спочатку я дійшов був до зовсім неправильних висновків, мій дорогий Вотсоне, — сказав він, — і це доводить, як небезпечно спиратися на неточні дані. Присутність циган, вигук нещасної дівчини, яка намагалася пояснити, що вона побачила при світлі сірника, — всього цього було достатньо, щоб навести мене на помилковий слід. Але коли мені стало ясно, що в кімнату не можливо проникнути ні через двері, ні через вікно, що не звідти загрожує небезпека мешканцеві цієї кімнати, я зрозумів свою помилку, і це може мене дещо виправдати. Я вже говорив вам, що мою увагу відразу привернув вентилятор і шнур від дзвінка, що висів над ліжком. Коли виявилося, що дзвінок фальшивий, а ліжко прикріплене до підлоги, в мене зародилася підозра, що шнур — лише місток, що з'єднує вентилятор з ліжком. Мені відразу ж подумалося про змію, а знаючи, як лікар любить оточувати себе всілякими індійськими тваринами, я зрозумів, що, мабуть, угадав. Тільки такому хитрому, жорстокому лиходієві, який прожив багато років на Сході, могло спасти на думку вдатися до отрути, якої не можна знайти хімічним шляхом. Перевагою цієї отрути, на його погляд, було й те, що вона діє миттєво. Слідчий повинен був би мати воістину гострий зір, щоб розгледіти дві малесенькі темні цятки, залишені зубами змії. Потім я згадав про свист. Свистом лікар кликав змію назад, щоб її не побачили на світанку біля жертви. Мабуть, даючи змії молоко, він привчив її повертатися до нього. Змію він пропускав через вентилятор у найглухішу пору ночі, знаючи напевно, що вона поповзе по шнуру і спуститься на ліжко. Рано чи пізно дівчина мала стати жертвою жахливого задуму — змія вжалила б її, якщо не зараз, то через тиждень. Я дійшов цих висновків ще до того, як відвідав кімнату лікаря Ройлотта. Коли ж оглянув сидіння його стільця, то зрозумів, що в лікаря була звичка ставати на стілець, щоб дістатися до вентилятора. А коли я побачив вогнетривку шафу, блюдце з молоком і батіжок, мої останні сумніви остаточно розвіялися. Металевий брязкіт, який чула міс Стоунср, був, мабуть, стукотом дверцят вогнетривкої шафи, куди лікар ховав змію. Вам відомо, що я зробив, переконавшись у правильності своїх висновків. Як тільки я почув шипіння змії — ви, звичайно, теж чули його, — я зразу ж засвітив світло і почав шмагати її тростиною.