Слава ЗСУ!

— Де цей грьобаний татуньо зараз?!

І тут Редька перекинула ліктем чай із чотирма пакетами цукру, що берегла собі солідна дама в фіолетовому, з золотими лампасами, плюшевому спортивному костюмі, котра летіла поряд із нею. На тимчасове щастя, дама саме засідала в туалеті.

Редьці тут же згадалися слова Орсона Велза про те, що в літаку люди мають тільки дві емоції: нудьгу і жах. Цікаво, чи вдасться їй зберегти на лиці невинну нудьгу, коли повернеться тітонька. І скільки порцій жаху виллється з дами на вигляд її глянцевого журналу в липкому чаї. «Можна ще, — подумалося Редьці, — знову ж таки, по-велзівськи повідомити Золотим Лампасам, що Марс, кажись, нарешті атакує, і йому допомагає Кадафі чи ще хто-небудь, кого може знати ця тьотя з понівеченою статтею про тужливі будні Джастіна Бібера…»

Редька ще раз глянула на червоний записник. Що за дурня їй у голові? Дивно функціонує людський мозок, коли хоче взяти короткий тайм-аут від того, що не зразу на нього налазить. В житті, здається, намічалися серйозніші речі, ніж загроза брутального втручання золотих лампасів у її й без того не широкий міжкрісельний простір.

67

— Ото таке… — Редька поближче підсунула червоношкірий зошит до нерішучої Соні.

Дивно було бачити її такою — без звичної самовпевненості й назагал трохи прибитою. Втім, якраз її впевненість і вічне знаття, що робити, зараз і були найбільш потрібними: хто, як не Соня, мала знати, що з усім цим робити.

— Чого ж він чекав так довго?.. — нарешті запитала вона.

— Ну, публікувати матеріал про свіжий терор відразу не хотіли, бо палітічєська абстановка не давала. Думаю, десь було так. А коли настав час і фазер домовився про публікацію з яким-небудь Times, всьо раптом вкрилось лободою — його вже встигли схопити шпійони й посадити в китайську тюрму.

— І матеріали залишились в сейфі.

— Угу.

Редька виглянула за вікно. Київ особливо не мінявся: сірів собі спокійно, як завжди.

— Каштани б розцвіли вже для пристойності… — Редька похитала головою на вигляд постера трохи пришелепкуватого молодого депутата-тушки, що вже другий рік поспіль доказував громадськості, що він не гей, клянучись у любові до жінок, Бога й України.

«Тобі б дуетом із Шахід Рок Стайлом станцювати, але хто тебе візьме?..»

— Знаєш, — зітхнула Соня, — в мене, в принципі, є виходи на міжнародних літагентів, у них — на правильних видавців. Я не думаю, що проблеми з публікацією будуть. Тема знов гаряча. Але тема все-таки твоя. І… вчитуватися в деталі я не хочу.

Щоденник знову переїхав по столу до Редьки. Вона запитально підняла брови на старшу сестру. Аж втішити її схотілося.

— Я просто зведу тебе, з ким треба, а далі ти сама. Не звикати ж тобі. — Соня сумно посміхнулася.

Редьці важко було зрозуміти, що вона зараз відчуває насправді. І чи варто було сестрі розказувати щось у деталях, якщо їй ліньки навіть читати щоденник тата зі згадками про маму.

— Що ж, зовсім скоро наш принц стане королем і втрутиться у справу тата — його ж мусять випустити?.. — зараз вже по голосу Соні важко було зрозуміти, навідала її раптова наївніть чи просто маскувався звичний пофігізм.

Редька посміхнулась:

— Неодмінно.

Пізніше, коли після справді таки блискавичної публікації матеріалів (Редьці самі подзвонили люди одразу з двох незалежних агенцій — довелося кидати монетку), їх батька таки звільнили з китайської тюрми (ніхто, включаючи, мабуть, всі міліарди китайців, не могли повірити, що чудеса можливі — засудженому за спроби чи то реставрації монархії, чи за банальний тероризм і відмову співпрацювати з урядом, здаючи локації людей і компромату, й не стали заживо вирізати органи і спопеляти безвісти), Редьці була цікава причина одного співпадіння. Якраз у той час, як вона у «Момо барі» повідала Соні про делійський банк і те, як дивним чином відкрила іншу скриню, а там була лишень якась неясна шмата, старий інтернетний знайомий Tryam Bakam прислав їй свого, як він обіцяв, останнього листа.

«Дорога Радешо! Тепер ми достеменно знаємо, що не помилилися, коли обрали тебе на роль Хранителя Ключів і Принців. Інколи зробити правильний вибір легше, якщо не знаєш, що вибираєш. Але не думай, що невибрані можливості зникають самі собою лише тому, що тебе вони більше не цікавлять. І відкинуті обійми, і солені сльози, і порожні трухляві звитки — не стали просто твоїми спогадами. Поміркуй над цим, коли загадки повертатимуться уві снах. Адійос. Чи то пак, намасти».

Не знати чого, але після цього листа Редьку навідало й почало муляти відчуття легкого пройобу…

68

Час від часу Редька заходила на сайт ВВС чи якийсь інший новинний ресурс, почитати, що там зараз коїться у землях Дордже. Нарешті можна було на весь світ казати про цю древню й новоявлену водночас країну. Ну й показувати лице молодого вродливого короля — так одразу ж збільшується кількість переглядів ресурсу.