Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Піца «Гімалаї»

— Е-ем… Ти чула колись про каньонинг? Майже спорт такий.

— Це коли в каньони скачуть?

— Ні. Це коли в них повільно на шнурку спускаються. І частіше чогось у водоспади, ніж у просто тріщини в землі. Веселіше так, коли вода по голові лупасить.

— Ти куди оце гнеш? — Редька з недовірою оглянула Дордже, доплюсувавши до нього водоспад. — Я? Голою сракою в холодну воду? З наплічником? Кукіш.

— Та ну. Це весело. На двох картах сказано: туди. Значить, точно буде якась цяця унизу.

— Ага. Була би. Сто тисяч баксів родичам. Якби я застрахована була. А так то, повторюся, кукіш. Дуля з маком по-нашому.

— Ну, наплічник я тобі знесу. І базові навики покажу. І родичам напишу, якщо… ну…

— Ага. І бажано на відкритці з водоспадами у жовтих квітах рапсу. Китайські такі плакати є. Клейончасті. На них іще дельфіни звідкілясь вискакують і літак красивий летить у захід сонця. Супер-естетика. Кіч переможе все. А в тебе-то самого звідки навики?

— Та трохи скалолазанням займався. А це — те ж саме, тільки навпаки і легше. Ковзаєш собі по мотузці — і все. Головне — поширше ноги й, не згинаючи їх, потихеньку впиратися в стіну. Відпускаєш мотузок — перебираєш ногами.

— Ха. Ну, припустимо, ноги в мене є. А як із частиною «мотузка»?

— Гм. Хороший вопріс. Почекай.

Дордже зник у кущах над проваллям.

«Зараз точно мусить вилізти з роялем», — подумала Редька, розриваючи жовту обгортку карамелізованої іриски. Дордже виліз із кінцем пожовклого канату.

— Все не випадково, майне лібе.

— Ага. І або туди вже хтось ліз до нас, або нам це хтось підсунув. В будь-якому випадку це підозріло.

— Зате весело. Давай. Зараз все зав’яжу і полізеш.

Він знову зник у кущах, відтак повернувся з якимось кільцями й карабінами. З вигляду, вони лежали тут давно.

— Е, ти шо! — Редька запротестувала, коли Дордже заходився обв’язувати її талію й причинні місця амуніцією, нашвидкоруч змайстрованою з витягнутих наплічникових строп, кілець, шнурівки і «підсрачника» — відрізаного для сидіння на холодному шматка карімату.

— Відгинаєшся і лізеш! Лівою рукою лиш притримуєшся — не хапайся панічно, все одно б вагу свою не втримала, а шкіру поздираєш. Так що нею тільки притримуєшся, а правою потроху відпускаєш мотузку.

Редька з цього зрозуміла головне:

— Я перша не полізу.

— Полізеш. Так легше. Я заберу рюкзаки і обіцяю не різати шнурок під собою манікюрними ножичками.

Ще трохи повагавшись, Редька таки вирішила, що ліпше вже загнутись, беркицьнувшись із красивого водоспаду (а тут всі водоспади красиві й високі), ніж бути застреленою де-небудь у посадці найманою робочою силою добродіїв, ласих до хабарів у піцових коробочках.

Перший крок дається завжди найважче. Тим більше, крок назад, у прірву, з майже нульовою видимістю. Редька позадкувала, боязко заглядаючи в просвіт між своїх ніг далеко вниз, куди по слизькому камінню спадала вода. Коліна їй трусилися. Рівновагу втримувати було дедалі важче. Ліва рука, наперекір усім засторогам, судомно стискала мотузку. За кілька секунд Редька взагалі застрягла й боялася поворухнутися.

— Відпусти ліву руку! Ноги ширше! Правою трохи попускаєш, ногами «топ-топ» вниз по водопаду. Не бійся! Не впадеш, навіть якщо захочеш.

Дордже все ще був нагорі, цілий і сухий. З наплічниками і припасами. Редька просунулась на кілька метрів далі.

— Правіше, правіше повертай! — закричав Дордже.

Його ставало чути все гірше через шум води, що текла тепер Редьці просто на голову, затікаючи в очі й у рота. Холодна й солодка вода, тільки пити чомусь не хотілося. А правіше й справді було не так мокро. І були ще якісь корінці й квіточки, що дивним чином додавали Редьці оптимізму.

А потім у Редьки нагло зникли всі думки й чуття. Діватися їй було нікуди. Вона дотирлиґалась до половини водоспаду, кілька разів ставши колінами на мокре каміння, а один раз, склавши ноги надто близько, втратила баланс і гепнулась дупою об скелю, але якось цілком інстинктивно випросталася й продовжила спускатись далі. І ось уже видно й низ. Фух. Невже?!

Вона востаннє відтягла свою мотузку й нарешті відчула тремтячими ногами землю.

— Карабін! — донеслося згори.

Редька оговталася й відчепила мотузок від карабіну. Він хутко звився вгору й Дордже приземлився коло неї менш ніж за хвилину.

— Ой ти супербог… — Редька цокотіла зубами. — І рюкзаки наші такі ж мокрі, як у мене шлюбна зачіска?

— Ну, їм трохи більше повезло — вони менше боялися.

Дордже скинув наплічники.

— Ой-ой. Ну і чого ми тут?

Ні слова їй на це не кажучи, Дордже пірнув під стіну води внизу водоспаду. Певний час його не було. Редька вже встигла в подробицях розгледіти стерту шкіру на лівій долоні й геть замерзнути, коли він нарешті з’явився, як герой бродвейського мюзиклу з-за срібної завіси.

Попередня
-= 56 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 6.

Останній коментар

Robzaf 12.04.2024

Please tell me?
How to create your first post.
Thank you.


StevenKeD 12.04.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


anonymous6987 12.04.2014



Додати коментар