Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Піца «Гімалаї»

54

Дорога виглядала наперед пологою. Так, наче вони йшли дном велетенського висохлого озера чи й моря. Це відчуття, як уже розуміла Редька, виникатиме тут не раз. Певний час поблизу ні за що було оку зачепитися.

Рухома групка людей і тварин випливла з-за далеких скель, наче марево в передвечірніх променях.

Перед тим, чекаючи, поки Редька витре ноги й зашнурує черевики, понарікавши на свої бідні мозолі, Дордже вже дивився в мапу й прикидав, що до наступної ночівлі їм години зо дві з половиною. Це значило знову йти по темряві.

Редька поперемінно позіхала й трусилася.

— От би зараз у теплу ковдрочку до вогника… Ну чо то ти не вивчиш у своєму Ляйпцігу, як транспортуватися повітрям?

— Ну, бач, просунутий монах Намкхай Ньїмпо в нас лекцій не читав. Доведеться по ходу додумуватися, як забивати наш ґріґуґ у монолітну скелю, запалювати без сірників олійні лампи — якщо олія знайдеться, звичайно, лишати відбитки наших тіл і, відповідно, подорожувати, вчепившись за косі промені сонця.

— Ех, — зітхнула Редька, — думаю, передвечірні вони особливо приємні. Такі нежаркі, м’якенькі. Майже не лишилось он. Так що згадаймо формулу прискорення.

Вона відважно спробувала пришвидшити втомлені кроки.

— Спитаю-но я в караванщика, як швидше пройти до наступного села…

Дордже якийсь час говорив із чоловіком, що весело, вочевидь, у передчутті недалекого дому і теплої вечері з чаркою рисової горілки, посмикувався на своєму біло-рожевому кучерявому коні. Таких коней Редька іще в житті не бачила, так само, як не бачила і карликових кіз масті ротвейлера, що траплялися тут все частіше. Коники в цьому міні-каравані були ще й сиво-чорні, і просто чорні й волохаті, і взагалі якісь біло-небесні. З дзвінкими бляшками і тканими прикрасами на головах, на шиях — кольорові нитяні китички від злих духів.

— Каже, що шорт-кат є. Вгору і вправо від Відьминих Кишок.

— Шо? Яких таких Відьминих Кишок?! — Редька уже, здавалося б, нічому не дивувалася, але перепитувати деколи могла.

Дордже, очевидно, переклав її питання дядькові з рожевого коня.

Дядько показав рукою в далечінь, туди, де на тлі червоно-сизих гір виднілася якась неясна звідси побудова. Дордже вислухав його і розтлумачив для Редьки:

— Одного разу Падма Самбхава, наш незмінний компаньйон і маг, на прохання селян закатрупив одну вредну бабу-ягу, що жити тут нікому не давала. І кишки цієї відьми — довгі-предовгі — заклав он у ту мані-стіну. Ти її початок бачиш лиш. А кров, кажуть, текла не донизу, а догори, і на скелі попала. Оно червоні скелі видно. Нам туди.

— Ну, туди, так туди.

Редька покірно почвалала догори. Там, де ступав Падмасамбхава, дихалося легко, не зважаючи на втому й скупувату на кисень висоту.

55

— От вернусь колись на бідні села…

— Бідні села? — не второпав Дордже.

— Ну, до нас, на Большу Землю…

Дордже знову не второпав.

— Та в Україну вернусь! — махнула на нього Редька. — І відкрию там кафе. Буду варити цампу-кашу і тар-карі, а на десерт — згущенка з банки і гречані книдлі.

— Популярне кафе в тебе буде… — посміхнувся Дордже.

— Ага, — засапана Редька спинилась, щоб віддихатися. — І якщо хтось спитає, із чого то я таке вигадала, покажу справку, що з котушок з’їхала на тлі цих гімалайських тейк-евеїв.

— Бідненька. Я ніколи не думав, що хтось так може страждати через відсутність різноманіття в їжі. Все налагодиться. Обіцяю тобі празький торт, коли дійдемо.

— Фу. Не люблю.

— Тоді епл-пая получиш, коли до потоптаних англійцями місць доберемось.

— Ага, в наступній інкарнації… собакою породи коркі. Ой, почекай. — Редька знов зупинилася. — Щось я й без рюкзака, і без куртки, а піт так пре, як комуністи на парад.

— Урочисто?..

— Поперед батька в пекло! Щось ніяк, правда, не добіжать до цвинтаря.

— О, то вони у вас вправляються у міцності духа? Комуністи-маги, інтересно…

— Шо-шо?!

— Ну, ти ж кажеш, на цвинтар поспішають?

— Ох… — у безнадії зітхнула Редька.

— Так кладовище ж — ну, гаразд, принаймні в цих землях — прекрасний тренувальний майдан. Туди зносять трупи на гниття чи поїдання диким звірям. Духи і привиди там залюбки тусуються…

— Ти про привид комунізму?

— І про нього в тому ж числі. Так от ті практики духу, що хочуть експресом досягти просвітлення, навмисне селяться на кладовищах. Купа дармового матеріалу для експериментів.

— Фе. Це ж смердіти має як… — Редьці пригадався запах із того найпершого села на їх шляху. — Тим сильніший практик, певно, якщо його таке не переймає.

Попередня
-= 99 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар