Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > П'ятнадцятирічний капітан

— О, невже? — вигукнув ентомолог. — Ось довгождана винагорода за всі мої невдачі й розчарування! Нарешті я зробив велике відкриття!

Він не тямив себе від щастя. Очі його переможно сяяли. Він дивився на муху захопленим поглядом і, здавалось, ладен був її розцілувати.

— Що ж це за комаха? — спитала місіс Уелдон.

— Комаха з ряду двокрилих, кузино, та ще й яка чудова! І кузен Бенедікт показав муху, трохи меншу від бджоли, попелястого кольору, з жовтими смужками внизу черевця.

— Вона не отруйна? — спитала місіс Уелдон.

— Ні, кузино, ні — принаймні для людини. Але для тварин — антилоп, буйволів, ба навіть слонів — вона дуже небезпечна. Яка ж бо це чарівна муха!

— Ви нам урешті-решт скажете, містере Бенедікт, що це за муха? — мовив Дік Сенд.

— Ця муха, — відповів ентомолог, — ця знаменита муха, яку я тримаю в руці, називається цеце!86 Досі нею пишався тільки один континент. Ще ніколи не знаходили цеце в Америці.

Дік Сенд не наважився спитати кузена Бенедікта, в якій саме частині світу досі знаходили страшну муху цеце.

Незабаром мандрівники знову поснули, і тільки Дік Сенд до ранку не склепив очей.


Розділ XVIII

СТРАШНЕ СЛОВО


Вже час би дістатись до асьєнди Сан-Фелісе. Місіс Уелдон дуже стомилася й не могла подорожувати далі в таких важких умовах. Боляче було дивитися і на малого Джека: його личко то пашіло жаром, то ставало біліше за крейду. Мати страшенно хвилювалася й сама доглядала сина, не довіряючи його навіть старій Нен. Вона не спускала його з рук.

Так, уже давно час би дістатись до асьєнди! Як запевняв американець, саме надвечір 18 квітня маленький загін нарешті вступить до асьєнди Сан-Фелісе.

Дванадцять днів важкого переходу, дванадцять ночей, проведених просто неба, підірвали сили навіть у такої енергійної жінки, як місіс Уелдон. А тут іще хворий Джек, брак ліків і догляду. Все це довело б до розпачу будь-яку жінку.

Дік Сенд, Нен, Том і його товариші краще витримували всі злигодні. Щоправда, харчі вже кінчалися, однак досі вони їли вдосталь, тож почували себе задовільно.

Гарріс, здавалося, був створений саме для отаких довгих і важких переходів через хащі; втома його не брала. Проте, як помітив Дік Сенд, наближаючись до асьєнди, цей чоловік ставав дедалі більше заклопотаним і мовчазним. А мало б бути навпаки. Принаймні так вважав юнак, який довіряв американцеві менше й менше. Але навіщо Гаррісові їх дурити? Дік Сенд не знаходив відповіді на це запитання, однак чимраз пильніше стежив за їхнім провідником.

Американець, мабуть, відчував Дікові сумніви; можливо, саме недовіра «юного друга» турбувала його.

Вранці 18 квітня загін своїм звичаєм вирушив у дорогу.

Ліс щодалі рідшав, дерева вже не росли непрохідними нетрями, а стояли окремими гайками. Чи не починалася це справжня пампа, про яку говорив Гарріс?

У перші години маршу не сталося нічого такого, що б занепокоїло Діка Сенда. І все ж він звернув увагу на дві обставини. Можливо, вони нічого не значили, однак за умов, в яких перебували мандрівники, не годилося нехтувати жодною дрібницею.

Дінго! Дінго став поводитися дивно.

Досі собака біг, опустивши носа до землі, обнюхуючи траву й кущі, начебто по сліду. Він або мовчав, або жалібно гавкав, ніби виказуючи біль чи жаль. А того дня Дінго наче хто підмінив: він гавкав дзвінко, сердито, навіть часом люто. Так він гавкав на «Пілігримі», коли на палубу виходив Негору.

В Діка Сенда виникла підозра, яку підтвердив старий Том.

— Дивно, містере Дік! — сказав він. — Дінго вже не обнюхує землю, як досі. Він нюхає повітря; шерсть на ньому настовбурчилась. Можна подумати, що він відчув поблизу…

— Негору, еге ж? — доказав Дік Сенд.

Він схопив старого негра за руку й зробив знак, щоб той говорив тихше.

— Так, Негору, містере. Чи він, бува, не йде слідом за нами?

— Мабуть, так воно і є, Томе, — Негору не дуже далеко від нас.

— Але навіщо це йому?

— Або Негору. не знає місцевості й тому не хоче згубити нас з очей, або…

— Або? — схвильовано спитав Том.

— Або ж він її добре знав, і тоді…

— Але звідки Негору може знати цей край? Він ніколи тут не бував!

— Ніколи не бував? — пошепки мовив Дік Сенд. — Це ще хтозна… Адже Дінго поводиться так, ніби цей чоловік, якого він ненавидить, десь тут поблизу.

Він урвав мову й покликав собаку; той знехотя підійшов до нього.

— Тю, Дінго, тю! — гукнув Дік. — Негору! Негору!

Дінго у відповідь люто загавкав. Це ім'я вплинуло на нього, як завжди, і він кинувся вперед, ніби Негору й справді ховався десь у чагарях.


  86 Муха цеце, за сучасними даними, небезпечна і для людей: вона — переносник трипанозоми — збудника страшної сонної хвороби, небезпечної для людей і смертельної для худоби.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 61.

Останній коментар

Мілана 12.11.2022

Мені сподобалася книжка .


Аріна 17.10.2022

Нафігашеньки?


Макс 30.07.2022

мені


Додати коментар