Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Подих смерті

— З часів моєї юності тут багато чого змінилося. Сподіваюсь, ви не сердитеся, що я так вільно почуваюсь у вашій лабораторії. Це Кеп привів мене сюди. Він і далі вважає цей поверх за свій. Обстежує кожен закуток, як давніше. Жоден студент не сховається від його ока. — Він тужливо роззирнувся довкола. — Колись я частенько сюди навідувався, але за останні п'ятнадцять років вибрався оце вперше.

— Ну, що ж, присядьмо, — запросив Брейд. — Може, трохи під'їмо, докторе Кінскі?

— О, ні, дякую, я поспішаю, на жаль. У мене обмаль часу, а все ж я не міг поїхати, не глянувши бодай оком на наше старе гніздо. Адже стільки щасливих весен промайнуло тут. У всякому разі вони видаються щасливою порою, коли вже стали далеким минулим, чи не так?

Брейд кивнув на знак згоди.

— Я вас розумію. Що ж, шкода, що ми не зможемо відзначити цей день. Ви давно приїхали?

— Тиждень тому. Хотів вибратись раніше, але перешкодили всілякі клопоти — служба, родина тощо. А проте я відклав справи набік і викроїв кілька днів для старого Кепа.

Старий Кеп! Цей епітет чомусь роздратував Брейда. Щоправда, Кеп і справді був старий — йому вже давно за сімдесят, але ж і Кінскі було під шістдесят.

Зате самого Кепа це зовсім не дратувало, він дивився на Кінскі так само ніжно, як молодий дивиться на свою наречену або мати — на своє обдароване, талановите дитя.

Кеп дивився на Кінскі, як на свого найздібнішого учня, що, ставши науковим світилом, прославив тим самим і свого навчителя.

Брейд зрозумів, що почуття, які охоплюють його, не що інше, як ревнощі, а то й заздрість.

Слава старшого талановитого колеги геть затьмарила його, і він раптом видався собі непримітним, не вартим уваги рядовим хіміком.

Заполонений гнітючими почуттями, він насилу витис із себе:

— Гадаю, ваша видатна діяльність у галузі синтезу тетрациклінів навряд чи потребує якихось коментарів.

— Що ви! Яка діяльність! — Кінські вимовно підніс догори руки. — Адже Моран-Мінтер з Кембріджу набагато випередив мене.

— Але ж у нього зовсім інший підхід. На мою думку, саме ваш, метод дозволить швидше одержати альдестерон.

— Он як? Ви справді так вважаєте? Признаюся, не сподівався почути це від вас. Я просто вражений, адже…

Але тут Кеп Ансон перебив його:

— Наш Джо був такий ласкавий, що завітав учора до мене і провів цілий вечір над рукописом моєї книжки. І вона йому дуже сподобалася. — Старий самовдоволено хихикнув.

— Так, звичайно, — озвався Кінскі. — Хімікам потрібна така книжка. Надто багато хіміків живе тільки сучасним. Математики та фізики, скажімо, знають історію своїх, наук, тож нові знання, як правило, доповнюють старі. Натомість у хімії нові знання, як мені здається, просто витісняють старі. Ми схильні забувати старе. І на сьогодні багато чого забуто. Тим часом старі знання повинні бути основою для нових. Не можна правильно зрозуміти нове, не знаючи, що йому передувало.

— Ваша правда, — пробурмотів Брейд.

— І саме Кеп утокмачив це нам, еге ж? Щоб опрацювати такий, як у нього, матеріал, вже не досить бути просто хіміком. Треба бути ще й філософом. І Кеп саме такий автор…

Кеп знову захихотів, а Брейд кивнув, хоч і ствердно, але не зовсім охоче. Справжнє освідчення в любові. Суцільні дифірамби. Набридло. Його брала дедалі більша досада.

— Щоправда, давніше, — провадив Кінскі, — я ніколи б не надумав про Кепа, як про філософа. Тільки як про педанта, поборника суворої дисципліни.

— Я пам'ятаю його таким самим, — мляво посміхнувся Брейд.

— Ви повинні його пам'ятати вже м'якшим. А за моїх студентських літ йому було тільки тридцять з гаком. Надзвичайно енергійний, а що вже вреднющий! Пам'ятаєте, Кепе, ви загадали провести реакцію, а я осмілився сказати, що це даремна трата часу. Що тоді було! Страшно сказати. Аж у вухах лящало. Відтоді й прозвали його Кепом. Б'юсь об заклад, ви не знаєте справжнього імені Ансона. Можу також присягтися, що й ніхто його не знає, хіба що потрапили до рук якісь документи! — Кінскі, здавалось, був дуже задоволений собою.

Брейд не приховував свого зацікавлення.

— То це ви охрестили Ансона Кепом?

— Так. А знаєте, чому я зупинився на прізвиську Кеп?

— Здогадуюсь. Мабуть, зіграло свою роль ім'я відомого тогочасного бейсболіста, якого теж звали Кеп Ансон. Так я думав досі.

— Слава бейсболіста сприяла хіба закріпленню прізвиська, але до його вибору не мала ніякого стосунку.

— А ще я чув, ніби наш Кеп колись мав власну яхту. — Така гадка видалася Брейдові кумедною, і він додав: — А може, йшлося лише про човен.

Кеп Ансон, якого їхня розмова починала гнівити, врешті не витримав:

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!