Слава ЗСУ!

Від вечірньої спеки жінка ще пожвавішала. Вона сиділа в коридорі серед бегоній біля ящика з шматтям і знову чаклувала, як з нічого пошити нову білизну. Робила комірці з рукавів, манжети зі спинки і квадратні латки, акуратні, хоча різного кольору. У дворі зацвіркотів цвіркун. Сонце хилилось на захід. Але жінка не бачила, як воно вмирає над бегоніями. Вона звела голову аж коли звечоріло і полковник повернувся додому. Тоді підперла голову обома руками, аж хруснули суглоби, сказала:

— В мене мозок, наче нап'ята струна.

— Він завжди був у тебе такий, — сказав полковник, але уважно глянув на жінку, обсипану різнобарвними клаптиками. — Ти схожа на дятла.

— Доводиться бути й дятлом, якщо хочеш мати в що вбратись, — усміхнулась вона. Розгорнула сорочку, зліплену з трьох різнобарвних шматків, тільки комір і манжети були одного кольору. — Досить тобі зняти піджак — і карнавальний костюм готовий.

Її мову заглушили дзвони, що вибили шість.

— Ангел господній благовістив Марії, — почала вона вголос молитву, йдучи з одежею до спальні. Полковник озвався до дітей, які після школи забігли подивитись на півня. Раптом він згадав, що на завтра нема кукурудзи, й пішов до спальні просити грошей у дружини.

— Здається, в нас лишилось не більш як п'ятдесят сентаво, — сказала вона.

Жінка ховала гроші, зав'язані вузликом у хустці, під килимок біля ліжка. Це були гроші за Агустінову швацьку машину. Дев'ять місяців вони тратили ці гроші сентаво за сентаво на себе й на півня. А тепер залишилось лише дві монетки в двадцять і одна в десять сентаво.

— Купиш фунт кукурудзи, — сказала жінка, — а за решту — кави на завтра й чотири унції сиру.

— І позолоченого слона, щоб почепити на дверях, — додав полковник. — Сама кукурудза коштує сорок два.

Подумали хвилинку.

— Півень — не людина, може й почекати, — перша промовила дружина. Але чоловіків вираз обличчя змусив її замовкнути. Полковник сидів на ліжку, спершись ліктями на коліна, і бряжчав монетами.

— Не в мені річ, — сказав він за мить. — Якби це залежало від мене, я б сьогодні ввечері зробив санкочо з півня. Мабуть, добрячий був би пронос за п'ятдесят песо. — Тоді замовк, розчавив на шиї комара й слідом за жінчиним поглядом перебіг очима по кімнаті. — Мені прикро лише те, що ці сердешні хлопці збирають гроші.

Жінка замислилася, ще раз із гумової груші оббризкала хату отрутою від комах. Полковникові здалося щось надприродне в її поведінці, наче вона скликала хатніх духів на пораду. Нарешті вона поклала грушу на маленьку підставку, обклеєну літографіями, і втупила свої безбарвні водянисті очі в чоловікові, такі самі водянисті.

— Купи кукурудзи, — сказала вона. — Бозна, як ми викрутимося.

— Це біблійне чудо з поділом хлібів, — повторював полковник щоразу, як вони сідали до столу наступного тижня.

Своїм гідним подиву вмінням шити, латати, тулити клаптик до клаптика жінка, здавалося, знайшла спосіб підтримувати домашнє господарство просто-таки в порожнечі. Жовтень подарував їм ще кілька днів перепочинку. Вогкість відступила на час.

Підбадьорена мідно-яскравим сонцем, жінка вже третій день як заходилася біля своєї зачіски. «Ну, завела молебень», — сказав полковник, коли вона почала розсмикувати довгі синяві пасма волосся рідким гребенем. Другого дня, сидячи у дворі з простирадлом на колінах, вона чесала коси густим гребінцем, щоб вичесати нужу, яка розплодилась за час хвороби. Нарешті, вимила голову лавандовою водою, висушила й закрутила волосся на потилиці в два валики, скріплені гребенем. Полковник чекав. Уночі, лежачи без сну в гамаку, він довгі години з болем думав про півня. Але в четвер півня зважили — він був у формі.

Того вечора, коли товариші Агустінові пішли з хати, тішачись райдужними надіями на перемогу півня, полковник також відчув себе в формі. Жінка підстригла його.

— Ти скинула з мене двадцять років, — сказав полковник, обмацуючи голову руками. Жінка подумала, що її чоловік має рацію.

— Коли я здорова, то можу навіть мертвого воскресити, — відказала вона.

Але самовпевненості їй стало ненадовго. Вже нічого не залишалося в хаті, що можна було б продати, крім годинника і картини. В четвер увечері, коли було підчищено все до крихти, жінка занепокоїлась.

— Не хвилюйся, — втішав її полковник. — Завтра прийде пошта.

Наступного дня він чекав на катер біля лікаревої приймальні.

— Літак — чудова річ, — казав полковник, утупивши очі в мішок з поштою. — Кажуть, що він за одну ніч може долетіти до Європи.

— Правда, — відказав лікар, обмахуючись ілюстрованим журналом.