Слава ЗСУ!

Навіть було видно, як в загородженому місці Настя приставала до свого чиза, який боявся доторкнутися до Богині.

- Та не Богиня я. Перестань. – Чулося нам. – Що у Вас цим в затишному місці не займаються? Тільки при всіх? Або Ви взагалі не умієте це робити? – Настя не переставала наполягати.

Нарешті обурення ми вже не чули. До нас доходили тільки ритмічний шерех і стогін.

Чергові мінялися кожні півтори години. Нас шестеро, розділити 9 годин на 6 чоловік – виходило кожному по 1,5 години.

Наступив світанок. Ми зібрали урожай, поснідали і рушили в шлях.

Пів дня пройшло, перш ніж ми змогли нарешті обійти гору.

Та… Боже мій!

- Як велично!

- Як красиво!

- Таке велике місто!

- А то що? Велике звалище біля міста? Де люди – там і сміття.

- Дивіться: там великі роботи щось викопують. Це новий котлован для нової будівлі?

- Так, місто велике. Але до нього йти і йти.

- Нас не було 5 років, а тут таке виросло!

- Вглядіться: а там ліс з цих павукоподібних дерев!

Всі були приголомшені. Ми на Землі такого міста ніколи і ніде не бачили. Чий це проект? Хто це створив? Невже ця маленька купка людей, які прилетіли на цю планету?

- Може, не треба туди йти? Все ж таки змінилося.

- Та перестань. Там же наші.

- Вони ж могли змінитися. Все тепер по-іншому.

- Нам ховатися марно. Вони нас все одно знайдуть. Там якийсь супутник літає. Може, вони вже нас засікли. Значить, заберуть нас звідси.

Розділ 16

Супутник пролетів над нами. Ми сподівалися, що нас побачили, коли мимо нас пролітав супутник. Але ми не сиділи склавши руки. Нам же треба було самим щось зробити, щоб швидше возз'єднатися з нашими. Вадим сказав:

- Йдемо. Йдемо у бік міста. Допоможемо їм нас врятувати швидше. Мені не терпиться повернутися додому. Вірніше, на свій корабель і в свою кімнату.

- Підемо.

Ми пішли. Мета наша була перед нашими очима: величезне місто.  Ми йшли. І кожен думав: як могло так вирости з нуля величезне, насправді велетень, місто, що відображає промені трьох зірок, навколо яких обертається ця Біла планета?

Як звичайні люди таке творіння створили за 5 років?

Може, ми помилилися в розрахунках? І тут без нас пройшло 100-200 років?

Звідки все це?

- Дивно це. – Сказав Аркадій. – Люди не могли самі це побудувати за 5 років. Хай у нас помилкові пояснення різниці в часі в цих двох вимірюваннях. Допустимо, пройшло 300 років. За триста років люди побудували б щось в таких масштабах. Але це не Земний стиль. Або у архітектора прокинувся якийсь дар, або це будували не люди.

- Тоді хто? – Запитала Настя. – Хто ж міг це зробити? Інопланетяни? – Продовжила Настя з усмішками. – Дізналися, що ми тут розмістилися і вирішили нас звідси вигнати. Або ще гірше: тут була їх військова база – а ми прилетіли на чужу землю, територію захопили. І живемо собі спокійно, розкошуючи.