Слава ЗСУ!

Їжи та житла вистачає на всіх.

Люди, які зовсім недавно були очманілими, з таким болем згадують про їх жалюгідне існування, навіть не розуміючи, що з ними відбувалося, і чому вони були такими.

Ми все їм пояснили. Вони не могли повірити. Хоча все складалося: хтось прилетів, хтось наказав – і вони почали будувати. Розуміючи, що не для себе. Але все одно, роблячи, день за днем, працюючи на когось, як закуті в щось невидиме. Це щось управляло їх вибором і всім  їх життям. 

Вадиму незабаром стало нудно знаходитися в цьому великому місті, де для нього не було цікавої йому роботи.

- Давай житимемо на нашому космічному кораблі в Космосі біля цієї планети. Або політаємо трохи, помандруємо у Всесвіту, а потім повернемося. Мені тут нудно. – Признався мені Вадим.

- Давай. Мені теж хочеться щось нове і принадне. – Відповіла я.

Вадим пояснив команді, що раз він капітан, то повинен знаходитися на своєму космічному кораблі. Що він постійно чергуватиме і стежитиме за нашою безпекою в Космосі.

Ми, я і Вадим, повернулися на наш корабель. Приготувалися до зльоту.

- Ти не жалієш? – Запитав мене Вадим.

- Ти ж бачиш, нам цікаво навіть удвох, нам ніхто не потрібний. – Відповіла я. – А хто захоче з нами політати?

- Не знаю. Можна запропонувати комусь.

- Давай запропонуємо Аркадію і Тамарі.

- Добре. Я не проти.

Ми відклали тимчасово наш виліт. Домовилися (через рацію) зустрітися з Тамарою і Аркадієм біля міста.

Вони вислухали. Аркадій навіть зрадів:

- Кльово! Наша подорож продовжується.

Тамара погодилася, тому що її чоловік згодився.

Ось ми вже готуємося до зльоту. Останнє прощання з поверхнею. І вперед! У Космос! Правда, ми не вирішили, куди.

Ми не могли про це сказати всім, інакше у нас відібрали б корабель і не допустили б до нього взагалі, ніколи. Для всіх він – наш порятунок на випадок, якщо хтось прилетить, хтось нападе або якщо щось відбудеться з планетою, на якій в даний момент розмістилося людство.

Ми ще не вирішили, на скільки далеко злітаємо. Але, якщо про це дізнаються інші, то ми, коли приземлимося, більше не зможемо самі наодинці управляти нашим кораблем. Нам перестануть довіряти.

- Треба їм сказати, що ми пошукаємо зручнішу планету, ніж ця. Щоб ми не виявилися обманщиками. Тоді вони самі нас з радістю відпустять. – Запропонував капітан.

- Так, напевно, так краще.

- А якщо не відпустять? Якщо у нас відберуть його?

- А у нас є наші маленькі копії цього корабля? Вони ж повинні тут бути. Ми їх створювали. Вони повинні бути на борту! – Твердила я.

- Точно! Поки політаємо в цій зоряній системі. Розберемося з картами. Подумаємо. Зважимо можливості цих міні-кораблів. До речі, де вони? І де документація до них? – Надихнувся капітан.

- Все повинно бути в шафках для документів. – Відповіла я.

- Добре. Поки розбиратимуся. Влаштовуйтеся зручніше. – Запропонував Вадим.

Розділ 29

Ми чергуємо на нашому космічному кораблі. Стежимо за безпекою людства на Білій планеті.