Слава ЗСУ!

- Добре, добре. Так трапилось, що я вже прочитав, і досить уважно, усе, що стосується вашої справи, включаючи й газетний звіт про те, як просувається розслідування. До речі, що ви думаєте з приводу знайденого на місці злочину капшука з тютюном? Чи не в ньому ключ до розгадки таємниці?

Гопкінс здивувався:

- Капшук належав убитому, сер. Всередині в нього ініціали. Зроблено його з тюленячої шкіри, а покійний же був старим мисливцем на тюленів.

- Але ж там не знайшли люльки.

- Так, сер, люльки ми не знайшли. Бо він і справді палив дуже мало, але ж він міг тримати тютюн для своїх друзів.

- Безперечно. Я завів про це мову тільки тому, що якби цю справу розслідував я, то швидше за все зробив би той капшук вихідним пунктом у своїх пошуках. Але ж мій друг доктор Вотсон нічого про цю справу не знає, та й я теж не від того, щоб послухати ще раз, у якій послідовності відбувались події. Розкажіть нам у кількох словах про найістотніше.

Стенлі Гопкінс видобув з кишені довгу вузьку смужку паперу:

- У мене тут записано деякі дані, які дадуть вам певне уявлення про життєвий шлях покійного капітана Пітера Кері. Народився він 1845 року - отже, йому було п'ятдесят. Він був одним з найбільш відважних і удачливих мисливців на тюленів та китів. У 1883

році командував паровим мисливським судном «Морський одноріг» з Данді. Того ж року зробив поспіль кілька успішних рейсів, а наступного 1884 року вийшов у відставку. Після цього кілька років подорожував і кінець кінцем купив собі невеличкий маєток Вуд-менс Лі поблизу Форест Роу в графстві Суссекс. Там прожив шість років і там-таки вмер рівно тиждень тому.

Цей чоловік відрізнявся деякими своєрідними рисами. У повсякденному житті був суворим пуританином - мовчазним і похмурим. Сім'я його складалася з дружини й двадцятилітньої дочки, в домі тримали ще двох служниць. Служниці без кінця мінялись, бо життя там ніколи не бувало радісним, а подеколи ставало просто нестерпним. Пітер Кері часто пиячив, і коли упивався до нестями, ставав справжнім недолюдком. Відомо, що він не один раз виганяв з дому посеред ночі дружину з дочкою й періщив їх лозиною, ганяючись за ними по парку доти, поки все сусіднє село не просипалось від їхніх зойків.

Одного разу Кері було викликано в суд за жорстоку словесну образу старого священика, який відчув потребу напутити його. Коротко кажучи, містере Холмсе, іншого такого небезпечного чоловіка, як Пітер Кері, важко було знайти, і я чув також, що він був такий самий і тоді, коли командував кораблем. Серед моряків його звали Чорний Пітер,- і це прізвисько йому дали не тільки через смаглявий колір обличчя й величезну чорну бороду, а й через несамовиту вдачу, яка наводила жах на всіх, хто його оточував. Не треба казати, що всі сусіди ненавиділи й уникали його і що я не почув і слова жалю з приводу його страхітливої смерті.

Ви, містере Холмсе, безперечно, читали в газетному повідомленні про хід слідства, яка «каюта» була в цього чоловіка, але ваш друг, можливо, про неї не чув. За кількасот ярдів від будинку капітан побудував собі дерев'яну хатинку - він завжди називав її каютою,- там він і спав кожну ніч. Це була маленька, на одну кімнатку, халупа розміром шістнадцять на десять футів. Ключ від неї він тримав у себе в кишені, сам стелив собі постіль, сам прибирав і нікому не дозволяв переступати її поріг. У двох її стінах, одне проти одного, є по маленькому віконцю, які ніколи не відчинялись і завжди були запнуті занавісками. Одне з віконець виходить на шлях, і коли в хатині вночі горіло світло, люди, було, показували на нього й здивовано питали себе, що ж там робить Чорний Пітер. Саме завдяки цьому вікну, містере Холмсе, ми дізнались під час слідства про одну з нечисленних, але варту уваги дрібницю.

Ви пам'ятаєте, що муляр на ймення Слетер, який ішов близько першої години ночі з Форест Роу за два дні до вбивства, зупинився біля садиби капітана й подивився на квадрат світла, що пробивалось крізь дерева. Він присягається, що на занавісці було чітко видно тінь від оберненої в профіль голови якогось чоловіка і що ця тінь падала аж ніяк не від Пітера Кері, якого він добре знав. Тінь належала якомусь бороданеві, але борода в нього була коротка й стирчала вперед зовсім не так, як у капітана. Це твердить муляр, але перед цим він просидів дві години в пивній, та й від шляху до вікна досить далеко. Крім того, це було в понеділок, а злочин стався в середу.

У вівторок Пітер Кері перебував у найчорнішому гуморі, він був п'яний, як чіп, і не менш лютий і небезпечний, ніж дикий звір. Він никав по садибі, і жінки, почувши, що він іде, замкнулися в будинку. Пізно ввечері він подався до своєї хатини. Близько другої години ночі його дочка, яка спала при відчиненому вікні, почула з боку хатини страшний зойк, але не надала йому значення, бо для капітана не було чимось незвичайним лементувати й кричати, коли він напивався. Вставши о сьомій годині, одна з служниць помітила, що двері хатини відчинено, але цього чоловіка всі страшенно боялись, і тому до полудня ніхто не наважувався подивитись, що з ним сталось. Нарешті, зазирнувши у відчинені двері, жінки побачили таке видовище, від якого, сполотнівши, кинулись бігти в село. За годину я був на місці й перебрав справу на себе.