Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Повернення Шерлока Холмса

- Ну, дорогенький,- сказав Стенлі Гопкінс,- хто ви такий і що вам тут треба?

Юнак узяв себе в руки і подивився нам в обличчя, намагаючись не втрачати самовладання.

- Ви, мабуть, детективи? - спитав він.- І думаєте, що я маю відношення до смерті капітана Пітера Кері? Запевняю вас, я не винний.

- Ми про це подумаємо,- сказав Гопкінс.- Перш за все, як вас звуть?

- Джон Хоплі Неліген.

Я помітив, як Холмс і Гопкінс перезирнулись.

- Що ви тут робите?

- Чи можу я говорити з вами конфіденціально?

- Звичайно, ні.

- Тоді я вам нічого не скажу.

- Якщо вам нічого відповісти, то це справить на суд якнайгірше про вас враження.

Юнак аж відсахнувся.

- Що ж, тоді доведеться сказати,- мовив він.- Та чому б і ні? А проте навіть думати гидко, що давня ганебна справа знову спливе на поверхню. Чи ви коли-небудь чули про Даусона й Нелігена?

З виразу обличчя Гопкінса я зрозумів, що він ніколи про них не чув, але Холмс виявив до слів юнака гостру цікавість.

- Ви, зрозуміло, маєте на увазі власників Західного банку? - спитав він.- Вони збанкрутіли на мільйон, розорили половину родин у графстві Корнуел, а Неліген зник.

- Цілком справедливо. Неліген - мій батько.

Нарешті ми почали одержувати деякі конкретні відомості, а проте між банкіром-втікачем і капітаном Пітером Кері, пришпиленим до стіни одним з його власних гарпунів, лежала глибока прірва. І ми уважно слухали далі розповідь юнака.

- Банкрутство зачепило тільки мого батька. Дау-сон відійшов від справ ще раніше. В той час мені виповнилось лише десять років, але я був уже досить дорослим, щоб відчути всю ганьбу й жах того, що трапилось. Люди без кінця говорили, ніби мій батько вкрав усі цінні папери й утік. Це неправда. Батько вірив, що коли він матиме час, щоб реалізувати їх, то все буде гаразд і він сповна розрахується зі своїми вкладниками. Він вирушив на маленькій яхті в Норвегію саме перед тим, як було видано ордер на його арешт. Я пам'ятаю останню ніч, коли він прощався з моєю матір'ю. Він залишив нам список цінних паперів, які брав з собою, і заприсягся, що повернеться з чистим сумлінням і що ніхто з його довірителів не зазнає збитків. Ну, а відтоді ми про нього нічого не чули. Зникла і яхта, і він. Ми з матір'ю були переконані, що батько з яхтою й усіма цінними паперами спочиває на морському дні. Є в нас один відданий друг, бізнесмен, і от він не так давно виявив, що деякі з цінних паперів, які батько взяв у Норвегію, знову з'явились на Лондонському ринку. Можете уявити наше здивування! Я витратив кілька місяців на те, щоб простежити, звідки вони йдуть, і нарешті після багатьох сумнівів і невдач з'ясував, що першим їх продавцем є капітан Пітер Кері, власник цієї хатини.

Природно, я навів довідки про цього чоловіка. Я дізнався, що він командував китобійним судном, яке повинно було повертатися з арктичних морів саме в той час, коли мій батько плив у Норвегію. Осінь того року була буряна, з півдня раз у раз налітали затяжні шторми. Батькову яхту дуже легко могло занести на північ, де її, мабуть, зустрів корабель капітана Пітера Кері. Якщо це так, то що сталося з моїм батьком? В усякому разі, якби я, спираючись на свідчення Пітера Кері, зміг довести, що цінні папери потрапили на ринок від нього, то це було б доказом того, що не мій батько продав їх і що він не розраховував на особисту вигоду, коли їх узяв.

Я приїхав у Суссекс з наміром побачитися з капітаном, але саме в цей час він помер страшною смертю. У звіті про хід розслідування я прочитав опис його «каюти», де, як там твердилось, зберігаються старі суднові журнали з його корабля. Мені спало на думку, що якби пощастило перевірити, що саме відбувалось на борту «Морського однорога» в серпні тисяча вісімсот вісімдесят третього року, то я, очевидно, дізнався б і про таємничу долю мого батька. Минулої ночі я спробував добратися до цих журналів, але не зміг відчинити двері. Сьогодні вночі спроба була успішною, проте виявилось, що сторінки, відведені для записів подій того місяця, з журналу видрано. І тієї ж хвилини я опинився у ваших руках.

- Це все? - спитав Гопкінс.

- Так, усе.- На цих словах очі юнака забігали.

- Вам більше нічого нам сказати? Він вагався.

- Ні, нічого.

- До вчорашньої ночі ви тут були?

- Ні.

- Тоді як ви пояснюєте оце? - вигукнув Гопкінс, показуючи юнакові вбивчий речовий доказ - записник з його ініціалами на першій сторінці й плямою крові на палітурці.

Нещасний не витримав. Він затулив обличчя руками й знову затремтів.

- Де ви його взяли? - простогнав він.- А я й не знав. Я думав, що загубив його в готелі.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.


Останній коментар

anonymous16034 27.09.2014

нічо не качаеться


Додати коментар