Слава ЗСУ!

- Ні. Хочу ще спитати, в чому буде звинувачено злочинця?

- Як у чому, сер? Звичайно, в замаху на життя Шерлока Холмса.

- Ні, ні, Лестрейде. Я не маю наміру фігурувати в цій справі. Вам і тільки вам належить честь здійснення цього чудового арешту. Я вітаю вас, Лестрейде! Завдяки щасливому поєднанню властивої вам проникливості й сміливості ви нарешті зловили його!

- Зловив його? Кого, містере Холмсе?

- Людину, яку марно розшукувала вся поліція - полковника Себастьяна Морана, який застрелив сера Рональда Едера з духової рушниці через відчинене вікно на третьому поверсі по вулиці Парк-лейн, номер чотириста двадцять сім, тридцятого числа минулого місяця. Ось яке має бути звинувачення, Лестрейде. Ну, а тепер, Вотсоне, коли ви зможете перетерпіти протяг з розбитої шибки, то, на мою думку, півгодини в моєму кабінеті за сигарою будуть для вас корисною розвагою.

Завдяки наглядові Майкрофта Холмса і турботам місіс Хадсон наше старе помешкання анітрохи не змінилося. Правда, воно сяяло незвичайною чистотою та охайністю, але всі знайомі мені речі були на своїх . і «хімічний куток», і вкритий плямами від кислот сосновий стіл. На полиці лежали величезні альбоми газетних вирізок і різні довідники, які дуже охоче спалив би багато хто з наших співгромадян. Діаграми, футляр для скрипки й підставка для люльок, навіть перська пантофля, де зберігався тютюн,- все трапило мені на око, крли я глянув навколо. В кімнаті було двоє осіб: місіс Хадсон, яка аж засяяла, коли ми ввійшли, і дивовижний манекен, що відіграв таку важливу роль у нічних подіях. Це був макет з розфарбованого воску, зроблений так досконало, що нічим не відрізнявся від фігури мого друга. Він стояв на нічному столику і був так загорнений у старий халат Холмса, що ілюзія, коли дивитися з вулиці, була абсолютна.

- Сподіваюсь, ви дотримувались усіх застережних заходів, місіс Хадсон?

- Я підповзала на колінах, як ви мені й веліли.

- Чудово. Ви зробили все дуже добре. Чи помітили ви, куди влучила куля?

- Так, сер. Але боюсь, що вона зіпсувала це гарне погруддя, бо пробила голову і розплюснулась об стіну. Я підняла її з килима. Ось вона!

Холмс простяг кулю мені.

- Як бачите, Вотсоне, м'яка револьверна куля. А це ж просто геніально, бо кому спаде на думку, що такою штукою можна вистрілити з духової рушниці? Чудово, місіс Хадсон, дуже вдячний вам за вашу допомогу. А зараз, Вотсоне, сідайте на ваше старе місце, бо мені хочеться з вами про дещо поговорити.

Він скинув свій пошарпаний сюртук, надів мишачого кольору халат, знявши його з манекена, і знову став тим Холмсом, якого я знав у давні дні.

- Нерви в старого мисливця не втратили міцності, а очі гостроти,- мовив він зі сміхом, роздивляючись розчереплений лоб манекена.- Поцілив у самісіньку середину потилиці й пробив мозок. Він був найкращий стрілець у всій Індії; в Лондоні є небагато вправніших за нього. Ви чули його ім'я коли-небудь раніше?

- Ні, не чув.

Ось вона, слава! Але, якщо мене пам'ять не зраджує, ви також не чули імені професора Джеймса Моріарті, а це був один з найбільших умів нашого сторіччя. Ось дайте мені біографічний довідник з полиці.

Відкинувшись на спинку крісла й випускаючи хмари сигаретного диму, Холмс ліниво гортав сторінки.

- У мене чудова колекція на «М»,- сказав він.- Самого Моріарті було б досить, щоб зробити цю літеру знаменитою, а тут ще Морган-отруювач, Мерідью, що залишив по собі жахливі згадки, Метью, який вибив мені зуб у залі чекання на вокзалі Чарінг-Кросс, і нарешті наш друг.

Він простяг мені книгу, і я прочитав:

«Моран Себастьян, полковник у відставці. Служив у першому Бенгалорському саперному полку. Народився в Лондоні 1840 року. Син сера Огастеса Морана, кавалера ордена Лазні, колишнього британського посланника в Персії. Закінчив Ітонський коледж і Оксфордський університет. Брав участь у Джевакській, Афганській, Чарасіабській (кур'єром), Шерпурській і Кабульській кампаніях. Автор книжок «Полювання на великого звіра в Західних Гімалаях» (1881), «Три місяці в джунглях» (1884). Адреса: Кондуїд-стріт. Клуби: Англо-Індійський, Танкервільський і Багатель-ський картярський».

На берегах чітким почерком Холмса написано: «Друга найбільш небезпечна людина в Лондоні».

- Дуже дивно,- сказав я, повертаючи довідника.- Його шлях - це шлях чесного солдата.

- Так,- відповів Холмс.- До певного часу він не чинив нічого лихого. Він завжди мав залізну витримку, в Індії ще й досі ходять легенди про те, як він повз дренажною канавою слідом за пораненим тигром-людо-жером. G такі дерева, Вотсоне, що до певної висоти ростуть нормально, а потім раптом виявляють якесь потворне відхилення від норми. Так буває і з людьми. У мене є теорія про те, що кожний індивід повторює в своєму розвитку весь шлях своїх предків, і тому я вважаю: такий раптовий поворот до добра чи зла пояснюється якимось сильним впливом, джерело якого треба шукати в родоводі. Отже, особа стає повторенням у мініатюрі історії всієї родини.