Слава ЗСУ!

Вона розповідала мені і про себе, про своє дитинство, і в такий спосіб удруге, а точніше вперше, бо ці розповіді були сповнені реальним, людським змістом, я довідався, як майстерно було побудоване це суспільство всебічної, чуйно врівноваженої гармонії. Вважалося річчю цілком природною, що для того, щоб мати дітей і виховувати їх у перші роки життя, треба бути до цього грунтовно підготовленим, а тому існували спеціальні курси; навіть щоб одержати звичайний дозвіл мати дитину, подружжя мусило скласти щось подібне до екзаменів; спочатку це здалося мені чимось нечуваним, але, обміркувавши все, я мусив визнати, що парадоксальними звичаями були скоріше наші, а не їхні — адже в старому суспільстві не можна було збудувати будинку чи мосту, вилікувати хвороби, виконати звичайної адміністративної формальності без певної підготовки, а справа величезної ваги, надзвичайно відповідальна — народження дітей, виховання їхньої психіки — залежала від сліпого випадку й хвилинного потягу, і громадськість починала втручатися лише тоді, коли припускалися тяжкі, а часто невиправні помилки.

Так от, одержання прав на дитину було тепер особливою відзнакою, якою не наділяли будь-кого; далі, батьки не могли ізолювати дітей від їхніх ровесників — утворювалися спеціально підібрані групи хлопчиків і дівчаток, в яких були представлені найрізноманітніші темпераменти; так звані важковиховувані діти підлягали додатковим гіпнагогічним заходам; навчання дітей починали з дуже раннього віку. Це не було читання й писання, до цього черга доходила значно пізніше; особливість виховання наймолодших полягала в ознайомленні їх за допомогою спеціальних ігор з основними законами, за якими існує світ. Земля, з багатством і різноманітністю життя суспільства; вже чотири-п’ятирічним дітям саме таким природним способом вбивали у свідомість засади терпимості, співжиття та поваги до переконань і поглядів інших людей, думку про неістотність навіть дуже помітних фізичних відмінностей дітей (отже, й людей) різних рас. Усе це здавалося мені прекрасним, з одним лише, але принциповим, застереженням щодо бетризації, яка була непорушним фундаментом цього світу, його всеосяжним законом. Виховання було спрямоване саме на те, щоб її сприймали як неминучість, таку ж незмінну, як народження або смерть. Коли з уст Ері я чув, як у школах викладають давню історію, мене охоплював гнів, який я ледве стримував. У новому тлумаченні, то були часи звірства і варварського, нестримного розмноження, бурхливих економічних та воєнних катастроф, а безперечні досягнення цивілізації подавалися лише як вияв тих сил і прагнень, котрі дозволяли людям долати темноту й жорстокість епохи: таким чином, ці досягнення нібито мали місце всупереч панівній тоді тенденції жити за рахунок інших. Те, говорили вони, чого раніше можна було досягти тільки ціною величезних зусиль, що могло бути надбанням лише вузького кола людей, до чого вів шлях, усіяний небезпеками, необхідністю самообмеження, компромісами, моральними поразками — усім, чим окупалися матеріальні успіхи, — тепер стало загальнодоступним, легким і певним.

Та було ще півбіди, поки вони оперували загальними поняттями; до осуду численних явищ минулого, таких, як війни, я б охоче приєднався; також відсутність — цілковиту! — політики, суперечностей, міжнародних конфліктів я змушений був визнати надбанням, а не втратою, хоч спочатку це мене дивувало, викликало підозру, що вони існують, а їх просто замовчують. Гірше було, коли ця переоцінка цінностей торкалася моїх глибоко особистих справ. Бо не лише Старк у своїй книзі (написаній, треба додати, за півсторіччя до мого повернення) відмовлявся від космічних подорожей. Тут Ері, випускниця факультету археології, могла багато чого навчити мене. Вже перше бетризоване покоління докорінно змінило своє ставлення до астронавтики, але справа не обмежилася лише зміною знаків з позитивних на негативні. Тепер вважалося, що були припущені трагічні помилки, і саме в роки планування нашої експедиції вони досягли кульмінації, адже тоді подібні експедиції споряджалися одна за одною; помилка полягала не лише в тому, що ці експедиції принесли дуже мало користі, що проникнення в навколосонячний простір на відстань багатьох світлових років не привело до контакту з жодною високорозвиненою цивілізацією (лише на кількох планетах було відкрито примітивні і чужі нам форми вегетації). Найгіршим вважали не те, що страшенно довгий час польоту (а він збільшуватиметься в міру того, як намічені космічні цілі ставатимуть ще дальшими) змінюватиме самий екіпаж кораблів — у переважній більшості нещасних, смертельно змучених людей, які після висадки тут чи там потребуватимуть дбайливої опіки й лікування; що посилання в космос цих ентузіастів є безглуздям і жорстокістю. Найбезглуздішим вважалося те, що Земля, яка ще не зробила всього для себе самої, прагнула підкорити Космос, хоч і бачила ясно, що людські страждання, несправедливість, страх і голод на земній кулі не зникнуть завдяки цим героїчним польотам.