Слава ЗСУ!

Сахариса кинулась до нього, віддираючи шматок рукава блузки.

- Не думаю, що це серйозно, - сказав Вільям, намагаючись позадкувати. – Гадаю, це просто... подряпина.

- Що тут відбуватись?!

Вільям зиркнув на кров на своїй руці, а потім – на Отто, що стояв на купі уламків з виразом подиву на обличчі та двома пакунками в руках.

- Я тільки вихотжу на фюнф хвилин прикупити кислота, повертаюсь, а тут усе… ох, лихо… ох…

Вернигора вихопив із кишені камертон і, вдаривши по шолому, видобув дзвінку ноту.

- Швидше, хлопці! – він змахнув камертоном. – «О, прийди до служіння…»

Гноми підхопили, але Отто звільна змахнув рукою.

- Ні, я все контролірен, хоча данке все одно, - сказав він. – І я здогадуюсь, шчо сталося, афжеш. Це все натофп, так? Рано чи пізно все кінчається натофпом. Так було з майне другом Борисом. Він показав їм чорний стрічка, але вони тільки посміятись і…

- Гадаю, цим людям потрібні були ми всі, - сказав Вільям. – Хотів би я поставити йому кілька запитань, незважаючи навіть на…

- Типу «Чи вперше ви когось душите», або «Скільки вам років, пане вбивце»? – поцікавився Боддоні.

Щось кашлянуло. Здається, звук ішов з кишені куртки вбитого.

Вільям, сподіваючись на пораду, озирнувся на гномів, але ті мов заклякли. Тоді він неохоче – й украй обережно – обмацав заяложену куртку і врешті-решт витягнув з неї довгасту поліровану скриньку.

Він відкрив скриньку. Зі свого гнізда на нього поглянув крихітний зелений бісик.

- Ммм? – сказав він.

- Що? Найновіший «Смартгон»? – здивувався Вільям. – Убивця з новеньким «Смартгоном»?

- Цікаво було б зазирнути до папки «Мої плани на завтра», - зауважив Боддоні.

Бісик моргнув.

- Відкрити папку? – спитав він. – Логін/Пароль заборонив виконання більшості функцій, попри мій унікальний список звукових доріжок для кожної нагоди чи настрою.

- Е-е-е… Твій колишній власник… тобі вже не власник, - вимовив Вільям, поглянувши на холонуче тіло пана Шпильки.

- Ви – новий власник? – спитав бісик.

- Ну… напевне.

- Вітаю! – вигукнув бісик. – Гарантія не надається, якщо вказаний пристрій продано, загублено, подаровано, вкрадено чи віддано в найми, якщо тільки у вашому розпорядженні не залишається оригінальна упаковка та Частина Друга гарантійного талону, заповнена належним чином згідно з хрмптфцкпльт буорткльптм із заз-з-значенням ідентифікаційного номммммм…  Очистити пам'ять?

Бісик витягнув ватяну вухчистку і намірився встромити її в гігантське вухо.

- Стирання пам’яті – «Так», «Ні»?

- Твоєї… пам’яті… що?

- Стирання пам’яті – «Так», «Ні»? 

- Ні! – скрикнув Вільям. – Краще розкажи мені повністю все, що пам’ятаєш, - додав він.

- Натісність кнопку «Пуск», - нетерпляче сказав бісик.

- І що це дасть?

- Мене вдарить маленьким молоточком, і я визирну, щоб побачити, яку кнопку ви натискаєте.

- А чому б тобі просто, ну, не заговорити?

- Слухайте, не я вигадую правила. Ви мусите натиснути кнопку. Все є в інструк…

Вільям обережно поклав скриньку боком на стіл. У кишені небіжчика виявилсь також кілька оксамитових мішечків. Їх Вільям теж поклав на стіл.

Кілька гномів спустились залізною драбиною до льоха. Незабаром Боддоні піднявся назад. Він мав замислений вигляд.

- Там, унизу, лежить якийсь чолов’яга, - сказав він. – Лежить у… свинці.

- Мертвий? – спитав Вільям, з підозрою дивлячись на мішечки.

- Сподіваюсь. Справді сподіваюсь. У нього, так би мовити, неприємний вигляд. Зокрема… з підсмаженого боку. А в його голові стирчить стріла.

- Вільяме, ти розумієш, що це мародерство над трупом? – спитала Сахариса.

- Добре, - відсутньо сказав Вільям. – Зараз саме час.

Він перевернув один із мішечків, і столом покотилося дорогоцінне каміння.

Вернигора видав придушений звук. Найкращими друзями гномів – після золота – завжди були діаманти.

Вільям висипав вміст решти мішечків.

- Як ви гадаєте, скільки все це коштує? – спитав він, коли коштовності нарешті завмерли й перестали переливатись на світлі.

Вернигора вже витягнув зі внутрішньої кишені скельце і вивчав кілька з найбільших каменів.

- Га? Що? О, десятки тисяч. Може, тисяч сто. А може, й значно більше. Ось цьому ціна, як на мене – півтори тисячі, а це ж іще не найкращий.

- Мабуть, він їх украв! – вигукнула Сахариса.

- Ні, - спокійно сказав Вільям. – Про таку велику крадіжку ми б неодмінно почули. Тобі обов’язково повідомив би який-небудь молодий чоловік. Ти не могла б перевірити, чи має він гаманець?