Слава ЗСУ!

- Зрадника?! – прошепотів вельможний де Ворд.

- Так скажуть. Усі.

Вельможний де Ворд кивнув -  так, як робить людина, заскочена в страхітливому сні.

- Навряд чи я взяв би гроші, - сказав він. – Нехай вони придадуться тобі, сину мій. Бо… ти стопроцентний де Ворд. На все добре.

Він повернувся й пішов геть. За кілька секунд із рипінням відчинились і зачинились далекі двері.

Вільям похилився на одну з колон. Його тіпало. Він знову прокрутив розмову в голові. Весь цей час він явно був не при собі.

- Ви в порядку, Вільяме? – спитав Отто.

- Мені недобре, але… так, я в порядку. Тупий, упертий, агресивний, самозакоханий…

- Та годі вам, ви успішно стримуєтесь, - сказав Отто.

- Я про батька.

- А.

- Він ніколи не сумнівається, що правда тільки на його боці…

- Даруйте, ми все ще говоримо про вашого батька?

- Ти натякаєш, що я такий, як він?!

- Ні-ні! Зофсім інший! Зофсім-зофсім інший. Зофсім ніхт однакового!

- Ти переборщив… - Вільям затнувся. – Я тобі подякував за допомогу?

- Ні, ще ні.

- Ох.

- Ну, ви ш помітили, що не подякували, тош усе зер гут, - сказав Отто. – Щодня й щомиті ми стаємо кращі… До речі, ви не могли б витягти з мене цього меча? Треба бути пофний кретин, щоб стромляти меча у вампіра. Весь результат – черговий зіпсований сорочка.

- Хвилинку… - Вільям обережно витягнув застряглого меча.

- Мошна я зарахувати попсований сорочка на виробничі витрати?

- Гадаю, так.

- Гут, - сказав вампір, поправляючи жилетку. – А тепер час роздавайт ордени. Де ваші проблеми? Як роса на сонці!

- Все тільки починається, - сказав Вільям. – Гадаю, менше ніж за годину мені доведеться познайомитись із підземеллями главку Міської Варти.

Насправді до процесу, що його поліцейські називають «співпрацею в розслідуванні», Вільяма залучили рівно за сорок три хвилини.

Командор Ваймз по той біку столу ретельно перечитував «Час». Вільям розумів, що це триває вже досить довго для того, щоб Ваймз досяг своєї температури кипіння й перевищив її.

- Я міг би розтлумачити значення надто довгих слів, - запропонував він.

- Все це чудово, - сказав Ваймз, ігноруючи Вільямову пропозицію. – Але я мушу знати більше. Я мушу знати імена. Гадаю, вам вони відомі. Як і місця їхніх зустрічей та інше. Я мушу все це знати.

- Дещо й досі лишається мені незрозумілим, - відповів Вільям. – Але у вас досить доказів, щоб звільнити Правителя Ветерані.

- Я хочу знати більше.

- Не від мене.

- Нумо, пане де Ворде! В цій справі ми на одному боці.

- Ні. Ми на різних боках, котрі опинилися біч-обіч.

- Пане де Ворде, сьогодні ви напали на одного з моїх офіцерів. Ви уявляєте, скільки неприємностей ви вже маєте?

- Я чекав від вас більшого, - сказав Вільям. – Ви хочете сказати, що я «напав» на офіцера у формі? На офіцера, котрий представився?!

- Обережніше, пане де Ворде.

- За мною стежив перевертень, командоре. Я вжив заходів, щоб… перешкодити йому. Ви прагнете публічного обговорення цієї справи?

Я поводжусь як самозакоханий, брехливий, егоїстичний нахаба, подумав Вільям. І в мене це виходить.

- В такому разі ви не лишаєте мені виходу, крім як заарештувати вас за приховування…

- Я вимагаю адвоката, - сказав Вільям.

- Справді? Кого б ви бажали викликати о цій нічній порі?

- Пана Підступпа.

- Підступпа?! Ви думаєте, він візьметься допомагати вам?

- Ні. Я знаю, що він візьметься. Повірте.

- Аякже!

- Запевняю вас.

- Ну, годі, - сказав Вільям, посміхаючись. – Навіщо нам ці складнощі? Обов’язок кожного громадянина – допомагати Варті, чи не так?

- Не знаю. Я знаю, що так вважає сама Варта – але я ніколи не бачив такої законодавчої норми, - сказав Вільям. – І так само ніколи не знав, що Варта має право шпигувати за невинними людьми.

Він побачив, що посмішка застигла.

- Це робилось у ваших же інтересах, - прогарчав Ваймз.

- Не знав, що у ваші функції входить визначати мої інтереси.

На цьому моменті Ваймз відіграв очко.

- Я теж не люблю, коли мною маніпулюють, - сказав він. – Але зараз я маю підстави вважати, що ви приховуєте інформацію про тяжкий злочин, а це є порушенням закону.

- Пан Підступп щось придумає. Закладаюсь, він знайде який-небудь прецедент. Він розкопає все на кілька століть назад. Патриції завжди дуже шанували прецеденти, а пан Підступп, якщо треба, копатиме роками. Якби він не вмів копати, він не став би тим, ким став. 

Ваймз подався вперед.