Слава ЗСУ!

-     Пан Тюльпан зовсім не страшний, - сказав пан Шпилька.

Про себе він мусив визнати, що це було відвертим знущанням з очевидності. Його партнер напередодні придбав косячок того, що, на запевнення дилера, було диявольським пилком, але панові Шпильці видавалося швидше порошком мідного купоросу. Коли цей порошок увійшов у реакцію зі складовими слебу, що ним пан Тюльпан підзаправився по обіді, під пахвами в пана Тюльпана почало потріскувати, одне його око стало повільно обертатись у орбіті, а з волосин у носі раз по раз зривалися іскорки. 

-     Тобто не такий уже й страшний, -  виправився пан Шпилька. – Згадай, ти ж Правитель Ветерані. Ти не повинен пояснювати свої дії якомусь там охоронцеві. Якщо він полізе з запитаннями, просто подивись на нього.

-     Ось так, - додав пан Тюльпан, чиїм обличчям пробігали спалахи.

Чарлі відсахнувся.

-     Ну, можливо, не зовсім так, - сказав пан Шпилька. – Але приблизно.

-     Не хочу більше! – заверещав Чарлі.

-     Десять тисяч доларів, Чарлі, - сказав пан Шпилька. – Це великі гроші.

-     Чув я про цього Ветерані, - заскімлив Чарлі. – Як щось піде не так, він мене кине в яму зі скорпіонами!

Пан Шпилька широко розвів руками.

-     Повір – яма зі скорпіонами не така страшна, як її малюють.

-     Та це просто пікнік порівняно зі мною, - прогарчав пан Тюльпан.

У нього почав світитись ніс.

Чарлі гарячково шукав хоч якогось шляху до порятунку. На його біду, для цього було необхідно подумати.

Пан Шпилька ненавидів, коли Чарлі намагався думати. Це виглядало так, наче дог намагається грати на тромбоні.

-     Я не робитиму цього за десять тисяч, - сказав Чарлі. – Тобто… ну, я ж вам потрібен…

Слова повисли у повітрі. Пан Шпилька відчув, що непогано було б, якби те саме сталося і з Чарлі.

-     Ми уклали угоду, – м’яко сказав він.

-     Так, але мені здається, що тепер я подорожчав.

-     Що скажете, пане Тюльпане?

Пан Тюльпан відкрив рота, щоб відповісти, проте натомість чхнув. У ланцюг Чарлі увіп’ялась невеличка блискавка.

-     Не виключено, що ціна може зрости до п’ятнадцяти, – сказав пан Шпилька. – І це за рахунок нашої частки, братан.

-       Гм, - непевно сказав Чарлі.

Він відсунувся від Тюльпана якомога далі: його наелектризоване волосся починало ставати дибки.

-     Але нам потрібні трішечки більші зусилля, добре? – сказав пан Шпилька. – Давай почнемо просто зараз. Ти маєш сказати… Що ти маєш сказати, Чарлі?

-     «Ти вільний, друже. Можеш іти».

-     Не зовсім так, Чарлі, - заперечив пан Шпилька. – Це ж наказ. Ти – начальник. І ти повинен на нього гордовито подивитися. Як же мені пояснити… Уяви, що ти – звичайний крамар, а він прийшов просити в борг.

Була шоста ранку. Місто замерзало в безмовних обіймах крижаного туману.

Вони прийшли з туману, вони зайшли до друкарні за «Відром», вони вийшли звідти – і повернулись у туман, пересуваючись на ногах, костурах, коліщатках.

-     Туба-ду!

Почувши крик, Правитель негайно відрядив до брами нічного чергового.

Він зауважив нову назву й посміхнувся, побачивши гасло.

Далі він прочитав:

НИНІШНЯ ЗИМА – НАЙХОЛОДНІША НА ПАМ’ЯТІ ЖИВИХ. І ЦЕ ОФІЦІЙНО

«Це – найбільші холоди, що я пригадую. При цьому, зауважте, в цілому нині зими далеко не такі суворі, як тоді, коли я був удвїчі молодший», - заявив «Часу» доктор Невидної Академії Фетре Де-Ремонт (132 роки). На водозливах міста вже помічено бурульки довжиною в людську руку. Замерзло чимало водокачок. Доктор Де-Ремонт висловив упевненість, що ця зима гірша навіть за зиму 1902 року, коли на місто напали вовки. «Ми тоді дуже зраділи, бо вже два тижні не бачили свіжого м’яса», - додав він.

Пан Йосип Завірюха (45 років), що мешкає на вул. Мартлбері, 12, виростив овоч неймовірної форми, який всі бажаючі можуть бачити в нього вдома за незначну суму. Дітям до 16 нерекомендується.

Пан Кларенс Гарі (39 років) повідомляє про втрату дорогого годинника, загубленого, можливо, в районі Подолу. Будь-ласка, повідомляйте про знахідку до редакції «Часу»: винагороду гарантовано.

Винаймемо на постійну ропоту іконографіста зі власною апаратурою. Звертайтесь до редакції «Часу».

Вчора надвечір невідомий вчинив пограбування ювелірної крамниці «Байбак та син» на вул. Нетацькій. Викрадено срібла на суму близько 200 дол. Пан Байбак, котрому, грабіжники погрожували ножем, заявив «Часу»: «Якщо я побачу того хлопця, я його впізнаю – мало хто носить на голові вовняну панчоху».