Слава ЗСУ!

Інша річ – машина. Щодо її приниження можна було не турбуватися. Его у машин, звісно, залізне – проте самі вони неживі.

Власне, це й було тим моментом, з якого неминуче починались проблеми. І вони справді були неминучими. Гноми, схоже, просто не зрозуміли його попереджень про те, якого масштабу ці проблеми можуть досягти.

Карета спинилась перед великим будинком. Відчинились і зачинились двері. Пролунав стукіт в інші двері. Вони теж відчинились і зачинились. Карета поїхала геть.

Одна з кімнат на першому поверсі була так щільно завішана портьєрами та гардинами, що всередину потрапляли лише кілька найтонших промінчиків світла. Аналогічно, назовні потрапляло лише слабке відлуння звуків. Але будь-який сторонній слухач почув би, як раптом урвалося тихе гудіння розмови, а потім із гуркотом впало крісло і одночасно закричали кілька голосів.

- Це він!

- Це якийсь фокус… Так?

- Щоб я пропав!!!

- Якщо це справді він, то ми всі пропали!

Гамір стих. По хвилі хтось дуже спокійно заговорив:

- Добре. Добре. Заберіть його, джентльмени. Потурбуйтесь, щоб у льосі йому було зручно.

Почулись кроки. Відкрилися і закрилися двері.

Сварливий голос сказав:

- Ми могли би просто поміняти…

- Ні, не могли би. Як я розумію, наш гість, на щастя, не вирізняється високим інтелектом.

Цей, перший, голос мав особливу рису. Він лунав так, ніби незгода була не лише неприйнятною, але й неможливою. Його власник явно звик до ситуацій, коли він говорить, а інші слухають.

- Але ж схожий, як викапаний!

- Авжеж. Дивовижно, чи не так? Проте не варто ускладнювати. Ми – охоронці правди, панове. Ми – єдине, що стоїть між містом і забуттям, тож давайте зробимо так, щоб цей єдиний шанс спрацював. Хай би як Ветерані не прагнув зробити людей меншиною в найбільшому людському місті, його насильницька смерть, чесно кажучи, була б… неприємним фактом. Вона могла б спричинити заворушення, а заворушеннями важко керувати. До того ж, як нам усім відомо, є й ті, хто надто переймається збереженням стану речей… Ні, існує третій шлях. Непомітний перехід від одного стану до іншого.

- А що буде з нашим новим другом?

- О, наші помічники відомі як винахідливі люди. Я певен – вони розберуться, що робити з людиною, якій більше не пасує її обличчя…

Почувся сміх.

У Невидній Академії щось було негаразд. Чаклуни дивно метушилися між будівель, раз у раз позираючи на небо.

Справа була, звісно ж, у жабах. Не в тих жабах, що давно вже не падали тут з неба у вигляді «жаб’ячих дощів», а в дуже рідкісних і особливих древесних жабках зі джунглів Хапонії. То були маленькі яскраві радісні створіння, що виробляли чи не найотруйніші токсини в світі. Саме з останньої причини догляд за великими віварієм, де ці створіння радісно проводили свої дні, зазвичай доручали першокурсникам. Вважалось, що, коли хтось із них припускається помилки, марнується не так уже й багато академічних годин.

Зрідка якусь із жабок переміщували з великого віварію до набагато меншої банки, де створіння незабаром ставало просто-таки надзвичайно радісним, а далі швидко засинало й прокидалося у величних і безкраїх джунглях на небесах.

Академія ж отримувала активний інгредієнт, з якого робили пілюлі, які давали Скарбничому, щоб він лишався нормальним. Принаймні, відносно нормальним, бо ж у старій добрій НА все ніколи не було так просто. Об’єктивно Скарбничий був абсолютно ненормальний і постійно галюцинував. Але одного разу його колеги-чаклуни дійшли воістину блискучого осяяння: коли вже він не може не галюцинувати, то достатньо знайти формулу, яка змусила б його галюцинувати, що він цілком нормальний[*].

Це спрацювало. Щоправда, було кілька збоїв – так, одного разу він кілька годин галюцинував, що являє собою книжкову шафу. Але тепер він постійно галюцинував, що являє собою скарбничого, і все було б гаразд, якби не побічний ефект: він також галюцинував, що вміє літати.

Звісно, у безмежжі нашого простору-часу чимало осіб раз у раз набувають необґрунтованої віри у свою здатність ігнорувати гравітацію – зазвичай, після прийому якогось місцевого еквіваленту пілюль із сушеної жабки – але це, як правило, лише дещо додає роботи законам фізики та призводить до пробки на вулиці внизу.

Проте якщо подібна галюцинація навідується до чаклуна, все буває по-іншому.

- Скарбни-и-ичий! Спустіться негайно сюди! – проревів у гучномовець Архіректор Маструм Ридикуль. – Чи ви забули, що я казав про підйом вище рівня стін?!

Скарбничий акуратно знизився в напрямку газону, на якому стояв Архіректор.

---

  * Дуже поширена галюцинація, на яку страждає більша частина людства.