Слава ЗСУ!

-     В першу чергу ми… - пан Шпилька затнувся й придушено спитав: - У мене за спиною хтось є?

-     Ні, - сказав пан Тюльпан.

-     Мені здалося, що я чую… кроки.

-     Тут немає нікого, крім нас.

-     Добре-добре, - пан Шпилька здригнувся, щільніше загорнувся в куртку й виміряв поглядом пана Тюльпана.

-     Чого б тобі трохи не почиститись? Чорт, із тебе реально порох сиплеться!

-     Я в порядку, - сказав пан Тюльпан. – Порошок тримає мене напоготові.

Шпилька зітхнув. Пан Тюльпан непохитно вірив у те, що наступна порція порошку віднесе його до раю – хоча зазвичай це виявлявся порошок від котячих блощиць в суміші з лупою.

-     Груба сила проти Підступпа не спрацює, - сказав він.

Пан Тюльпан хруснув пальцями.

-     Проти всіх спрацьовує, -  сказав він.

-     Ні. Такий, як він, завжди має можливість покластись на чужі біцепси, - сказав Шпилька. Він поплексав себе по кишені. – Час панові Підступпу познайомитись із нашим маленьким другом.

Дошка, ляснувши, впала на вкриту брудною кіркою поверхню Анку. По ній, обережно балансуючи та міцно стискаючи в зубах вірьовку, просунувся Арнольд-Колобок. Дошка трохи занурилась у прибережне місиво, але лишилась, якщо це можна так назвати, на плаву.

Кількома футами далі вода (якщо це можна було так назвати) вже почала заповнювати виїмку, утворену в поверхні річки першим скинутим з мосту мішком. 

Арнольд досягнув кінця дошки, урівноважився й зумів-таки заарканити другий мішок. У ньому щось ворушилось.

-     Впіймав! – заволав Качур. – Тягніть!

Мішок зі чмоканням вийшов із грязюки, і в ту ж мить Арнольд випав за борт свого візка.

-     Чудово зроблено, Арнольде, - сказав Качур, забираючи в нього мокрого мішка та допомагаючи йому залізти назад на візочка. – Я сумнівався, чи витримає тебе грязюка – все-таки вода стоїть високо.

-     Добре, що мені колись проїхався по ногах той фургон, - сказав Колобок. – А то б мені зараз потонути.

Домовина Генрі розрізав мішка і витрусив купу невеличких тер’єрів, що негайно почали кашляти та чхати.

-     Кільком тварюкам, здається, приходять кінці, - сказав він. – Мені зробити їм дихання рот в рот?

-     Звісно, ні, - сказав Качур. – Ти що, ніколи не чув про гігієну?

-     Яку-яку гієну?

-     Тобі не можна цілувати тварин! – пояснив Качур. – Це небезпечно для їхнього здоров’я.

Всі подивились на собак, що скупчились довкола багаття. Як саме вони потрапили до річки, нікого з гурту особливо не цікавило. До річки потрапляло багато що, і то постійно. Гурт, звісно, виявляв неабиякий інтерес до предметів, що плавали в Анку, але нечасто бачив їх у такій кількості одночасно.

-     Може, оце і означає «собача погода»? – спитав Разом-Нас-Багато. Наразі він був керований особистістю, відомою як Кучеряшка. Гурт полюбляв Кучеряшку. Із ним було легко мати справу. – Я днями чув, що зараз погода саме така.

-     Знаєте шо? – сказав Колобок Арнольд. – Нам треба знайти мотерьяли, ну, дерево і все таке, і зробити човен. Ко’б ми мали човен, ми могли б ловити в річці дуже багато всякої всячини.

-     Таки так, - сказав Качур. – Коли я був малий, я любив возитись із човнами.

-     Думаю, якщо човен буде не дуже дірявий, ми не так уже і завозимось, - сказав Арнольд. - Так шо не бійся.

-     Я… не зовсім про це, - сказав Качур.

Він подивився на собак, які кільцем оточили багаття; від їхньої шерсті здіймалася пара.

-     Нам би зараз сюди Гаспида, - сказав він. – Гаспид знав би, як усе це зрозуміти.

-     Банка? – перепитав аптекар.

-     Запечатана воском, - повторив Вільям.

-     І вам потрібно по унції…

-     Анісової, рампіонової та скалатинової олії.

-     Перші дві можна, - сказав аптекар, дивлячись у щойно отриманий ним короткий список. – Але, розумієте, в усьому місті не знайдеться цілої унції скалатину. Крапелька, що поміститься на вістрі голки, коштує п'ятнадцять доларів! Все, що я маю, поміститься в ложечку для гірчиці, і то ми мусимо тримати це в запаяній свинцевій посудині під водою.

-     Тоді я візьму на п'ятнадцять доларів.

-     Майте на увазі, в разі чого ви її не відмиєте. Це не для…

-     В баночці, - терпляче сказав Вільям. – Запечатаній воском.

-     Ви навіть не відчуєте запаху двох інших інгредієнтів! Навіщо ж вони вам?

-     Для певності, - сказав Вільям. – О, і коли запечатаєте, обмийте баночку ефіром, а потім змийте ефір.

-     Ви ж не будете використовувати це для чогось незаконного? – спитав аптекар. Помітивши вираз Вільямового обличчя, він швидко додав: - Не звертайте уваги.